Фрески костелу Кармелітів босих ID: 280

Кармеліти босі є знаними з аскези. Яким чином тоді їхній костел у Львові став першим у місті, інтер’єр якого був розписаний, до того ж розкішними бароковими фресками? Поширену сьогодні гіпотезу про авторство Джузеппе Карло Педретті, відомого митця з Болоньї, можливо спростувати. Більш імовірно, що розписи поміж 1715 і 1732 роками виконав невідомий монах ордену.

Історія

Історія

Церква Святого Архистратига Михаїла, збудована як костел ордену кармелітів босих у монастирському комплексі, є пам'яткою барокової архітектури у Львові з початку XVII століття Це також перший у місті храм, інтер'єр якого був розписаний. Збережені архівні джерела про костел є неповними, що не дає можливості вичерпно реконструювати обставини появи фресок. Сьогодні побутує думка, що автором розписів був Джузеппе Карло Педретті (Giuseppe Carlo Pedretti): цей відомий митець з Болоньї перебував у Львові у 1730-1732 роках. Таку гіпотезу започаткував львівський (пізніше — краківський) історик мистецтва Тадеуш Маньковський у середині ХХ століття (Mańkowski, 1952, 255). Відтоді її повторювали інші дослідники, у тому числі Збіґнєв Горнунґ, Беніґнус Юзеф Ванат, Володимир Вуйцик (у тому числі, див. Церква св. Михаїла). Однак цю гіпотезу можна спростувати, оскільки є ряд аргументів, які свідчать про інше.

XVII–XVIII століття в історії Речі Посполитої — бурхливий період з постійними війнами. З іншого боку, тоді ж відбувався і активний культурний обмін з країнами Західної Європи. Зокрема, це помітно з вражаючого змішання стилів, що було характерним для тогочасної архітектури та образотворчого мистецтва. Львів, що з середини XIV століття належав до Королівства Польського, є яскравим тому прикладом. У XVII столітті у Львові розпочався розквіт архітектури, що у XVIII вже майже нога у ногу слідував західноєвропейським тенденціям. Образотворче мистецтво у цьому процесі залишалося дещо позаду.

Переважно, поціновувачі мистецтва з Речі Посполитої не мали можливості купувати роботи відомих тогочасних митців, зокрема, через високу вартість таких робіт та переповненість майстерень замовленнями. Деякі невідомі митці з Італії чи Нідерландів самі приїжджали до Речі Посполитої у пошуках роботи, адже тут для них відкривалося більше можливостей, ніж у переповнених конкурентами рідних містах. Проте частіше поціновувачам доводилося вдовольнятися копіями відомих робіт або шукати способи переманювання митців (привілеї від королівського двору тощо). З цього правила були і винятки, з яких яскравими прикладами стали катедра св. Миколая у Каліші — картину "Зняття з хреста" для його головного вівтаря замовили Пітеру Паулю Рубенсу (поставлена 1620); або костел Діви Марії у Кракові — для його головної нави закупили цілу серію робіт Джамбаттісти Піттоні (близько 1750-го).  

Іншим шляхом поширення західноєвропейського мистецтва був обмін всередині релігійних орденів, в яких існувала практика відправляти монахів на навчання у закордонні монастирі. Після повернення додому, вони могли самостійно оздоблювати храми, що дозволяло економити на оплаті професійного художника.

До другої чверті XVIII століття (1725-1750) у Львові досі не задокументовано жодного міського фресканта. З одного боку це можна трактувати як те, що ченці розписували свої храми самотужки, а з іншого — що у місті не існувало відповідної мистецької школи. У другій половині XVIII століття розписи, однак, почали набирати популярності у місті і вже невдовзі ними оздобили костел єзуїтів, латинську катедру та інші храми.

Гіпотеза та спростування

Збережені з кінця XVI століття архівні джерела про костел ордену кармелітів босих у Львові обриваються 1697 роком та знову продовжуються в 1733 році. Львівські хроніки Бартоломея Зиморовича і Яна Томаша Юзефовича закінчуються 1670-ми та 1690-ми роками відповідно, а розписів костелу не згадують. Перша згадка про них з'являється у Іґнація Ходиніцького в 1846 році: "[...] piękne malowanie ozdobny kościół [...]" (Chodynicki, 1846, 28). Таким чином, про події за період у 36 років, коли швидше за все й створювалися фрески, можна лише припускати.

У 1950-х роках була започаткована теорія, що автором фресок цього костелу був італієць Джузеппе Карло Педретті (1697-1778) з Болоньї. Цю думку озвучив історик мистецтва Тадеуш Маньковський, покликаючись на листування монахів-бернардинів. Із цих листів відомо, що "відомий художник з Болоньї" (тобто Педретті) 1 квітня 1732 року виїхав зі Львова разом із своїм учнем Бенедиктом Мазуркевичем, ченцем-бернардинцем, аби той три наступні роки навчався мистецтву в Італії. Виходячи з цього засновку, Маньковський ствердив, що фрески створили або наприкінці 1731-го, або на початку наступного року.

До ідеї Маньковського схилялися й інші дослідники, зокрема, його сучасник, Збіґнєв Горнунґ (Zbigniew Hornung) зі Львова, який спеціалізувався на бароковому мистецтві, та Беніґнус Юзеф Ванат (Benignus Józef Wanat), історик ордену кармелітів з Кракова. Обоє не наводять документів, які б могли підтвердити гіпотезу. На думку Горнунґа, розпис стелі був створений до 1732 року і мав великий вплив на головну фреску костелу бернардинів у Львові, яку в 1737 році виконав Бенедикт Мазуркевич.

1732-ий, тим не менше, виглядає ймовірним роком завершення розпису костелу.  З 1733 року архівні записи знову стають доступними і настінне оздоблення у них жодним чином не згадується. Тож можна стверджувати, що фрески костелу кармелітів босих були створені у період між 1715–1732 роками. 

І. Гіпотеза Маньковського звучить непереконливо хоча б тому, що бернардинець після трьох років у Італії міг надихнутися й цікавішими роботами. Наприклад, таких митців як Франкантоніо Франческіні, Доменіко Марія Кануті.

ІІ. Іншим аргументом “проти” цієї версії є погодні, кліматичні умови. Згідно з гіпотезою, фрески повинні були з’явитися в кінці 1731 – на початку 1732 року. Проте фрески у Львові ніколи не виконувалися взимку, адже навіть у сонячні літні дні вологість у місті не опускається нижче 65%, а взимку становить переважно 90%. Температура повітря у XVII–XVIII століттях різко знижувалася вже наприкінці вересня і взимку могла опускатися до –20°С, а потепління наставало приблизно всередині квітня.

ІІІ. У 1704 році костел постраждав внаслідок взяття Львова шведським військом під проводом Карла XII та зазнав значних ушкоджень та збитків. Ремонт та збір коштів, що уможливив би таку розкіш як внутрішнє оздоблення храму, мали б зайняти не менше десятиліття. Приблизно стільки ж часу минуло після облоги міста Богданом Хмельницьким у 1655-му поки костел кармелітів змогли відбудувати. Постійна фінансова скрута ордену є ще одним свідченням на користь невідомого художника. На думку сучасного історика Анджея Бетлея (Andrzej Betłej), два родинні герби на стінах костелу свідчать про те, що кармеліти босі залучили меценатів аби профінансувати внутрішнє оздоблення. Таким чином, запрошення відомого закордонного майстра, ім'я якого ніде не записане, виглядає неможливим. Швидше за все, кармеліти босі залучили монаха свого ордену. І, судячи зі значного італійського впливу у характері фресок, він відправився на навчання до Італії. Для такої неблизької поїздки й могли збиратися кошти завдяки заможним львів’янам.

IV. Формальний аналіз фресок не дозволяє сказати, що їх автором був "відомий майстер із Болоньї". Доволі проста загальна композиція головної фрески, примітивна комбінація жестів, які часто повторюються, анатомічна деформація обличь, тощо, свідчать проти гіпотези Маньковського. Радше художник знався на відомих на той час роботах італійських митців, але не був одним із них.

Норми ордену кармелітів босих і приклади храмів

Кармеліти босі є жебручим орденом, тож архітектура їхніх костелів традиційно аскетична. "Constitutiones Fratrum Discalceatorum Congregationis S. Eliae Ordinis B.mae Virginia Mariae de Monte Carmelo" від 1631 року прописує чіткі правила будівництва їхніх храмів. У книзі наведені три варіанти фасадів, одному з яких відповідає і вирішення львівського костелу. Однак варіанти декору інтер'єру детально не визначені. Коштовні матеріали, такі як мармур чи золото, дозволяються лише для підлоги та балюстрад. Настінні розписи натомість, не згадуються. Тож можна припустити, що або кармеліти босі не передбачали їх узагалі, або не вважали їх коштовними, а отже прямо не забороняли.

Ці норми з’явилися у контексті Терезіанської реформи ордену: його поділу на кармелітів взутих та босих. Поштовх дала монахиня Тереза де Агумада, пізніше відома як свята Тереза Авільська. Вона вирішила повернутися до давнього, суворішого варіанту кодексу кармелітів, який забороняв вольності, що дозволялися в її тодішньому монастирі. Першим монастирем кармелітів босих, що відповідав суворішим вимогам, став Сан Хосе в Авілі (1562). Будівля має стіни зведені з пісковика оздоблені лише пілястрами тосканського ордеру й карнизом та циліндричне склепіння. У стриманому інтер'єрі виділяються лише позолочені вівтар у пресвітерії та катедра, яку встановили у наступному столітті.

Зовсім іншим прикладом є Санта Марія делла Скала у Римі (1593). На перший погляд, інтер'єр храму зовсім не відповідає будівельним нормам кармелітів. Тут застосовані пілястри композитного ордеру, які імітують мармур, хоча стоять на постаментах з білого каменю. Інтер'єр має надзвичайно багатий вигляд, проте фресок у ньому не передбачалося. Їх запланували пізніше як частину реставраційних робіт у 1736 році, однак так і не реалізували. Згадка цього римського костелу особливо важлива, оскільки в ньому на стовпах головної нави розміщувалися картини дванадцяти апостолів (задокументовані тут у 1679 році, в кінці ХІХ століття перенесені в інше місце), що подібно до костелу в Львові.

Третім прикладом можна навести храм Непорочного зачаття Марії (1634) у Кракові. Однонавова будівля поєднує у собі простоту авільського костелу та багатство Санта Марія делла Скала у Римі. У ній білі стіни, композитні пілястри, а у наві також розміщені зображення апостолів — тут це скульптури у нішах між пілястрами.

З огляду на ці приклади, можна побачити тенденцію в зображенні апостолів на стовпах костелів кармелітів босих. Окрім цього слід звернути увагу на університетський костел св. Анни в Кракові (1689), що мав в цьому плані значний вплив на Львів, хоч і не був кармелітським храмом. Апостоли, намальовані Каролем Данквартом в 1703 році, стоять тут на постаментах, оздоблених голівками ангеликів. Ці краківські апостоли стилістично відрізняються від пізніших у Львові, що мають важкий вигляд. Тож, можна зробити висновок, що фрескант у Львові послуговувався саме таким типом зображення.

 

Римський вплив на фрески у Львові

Костели кармелітів босих зазвичай не мають настінних розписів у інтер’єрах, тож львівські монахи мусили шукати натхнення за межами свого ордену. Аналоги львівським фрескам можна знайти у римських зразках.

На головну фреску костелу кармелітів босих у Львові безумовно вплинув офорт "Внебовзяття Марії" Карло Маратті (Carlo Maratti) з Риму, датований приблизно 1650 роком. Львівський фрескант повторив фігуру Марії, що сидить на хмарах з широко розкинутими руками, піднятою головою і поглядом скерованим вгору. Постає питання ‒ звідки невідомий львівський фрескант знав роботу одного з найвідоміших римських художників XVII століття? Найімовірніше, офорт потрапив до Польщі із Мартіно Альтомонте (Martino Altomonte, 1657–1745), який в 1670-х роках навчався в майстерні Маратті. У 1684 Альтомонте переїхав до Речі Посполитої, де став придворним художником Яна ІІI Собєського. Його завданням було намалювати серію батальних сцен для мавзолею короля в жовківському костелі св. Лаврентія. Згідно з переказами, Альтомонте також намалював вівтарну картину для костелу бернардинів у Львові, на якій зображався Ян з Дуклі, а також картину для одного з костелів кармелітів. Невідомо чи вона створювалася для костелу на теперішній вулиці Винниченка, чи для вже неіснуючого костелу кармелітів взутих на Галицькому передмісті. Хоч Альтомонте і покинув місто в 1699 році, його вплив на невідомого фресканта неможливо не зауважити: швидкі мазки, великі овальні очі та непропорційні руки видають захоплення відомим майстром.

Іншою римською цитатою можна вважати фігуру св. Терези, яка без жодних змін була скопійована з фрески на склепінні костелу св. Егідія (1630). "Поклоніння Святій Трійці кармелітами" композиційно найбільш подібна до "Ґлорії св. Катерини з Сієни" створеної близько 1712 року Луїджі Ґарці (Luigi Garzi) у костелі Санта Катаріна а Маньянаполі (1628). На обох зображеннях композиція вертикальна, поділена на три частини, а важкі фігури позбавляють його ілюзіоністичної імітації об’ємного розпису.

На підставі наведених вище прикладів складається зовсім інша гіпотеза походження фресок, ніж та, яку пропонує Маньковський. Згідно з ними фрескант кармелітів босих скоріш за все був членом ордену та прибув до Львова з Італії. Його походження найкраще ілюструється на прикладі маловідомого зображення св. Терези в костелі св. Егідія в Римі. Художник повинен був бачити її на власні очі, тому що вірогідність розповсюдження цього маловідомого зображення через офорти майже неможлива.

Джерела