Петро Війтович ID: 87

1862-1938

Скульптор, автор багатьох пам'ятників, а також скульптур на фасадах будинків Львова.

Петро Василь Війтович/Вітович/Войтович (Wijtowicz/Witowicz/Wojtowicz) (10.06.1862, Перемишль – 1938 (1936 ?), Львів) – один із найвідоміших та найпродуктивніших львівських скульпторів 1890–1920-х рр.

Він походив з бідної греко-католицької родини. З дитинства виявляв схильність до різьблення. З юних років навчався у місцевого сницаря в Перемишлі, де різьбив рами до картин. У 1882 р. потрапив до майстерні Леонарда Марконі (Leonard Marconi) у Львові, в якого почав засвоювати науку різьблення в мармурі. Саме Марконі допоміг молодому скульптору виїхати до Відня, де на стипендію князя Єжи Чарторийського (Jerzy Czartoryski) у 1883–1890 рр. він навчався у Віденській академії мистецтв у Едмунда фон Гельмера (Edmund von Hellmer), Карла Кундманна (Carl Kundmann) та Каспара Клеменса Цумбуша (Kaspar Clemens von Zumbusch). Останній вважав пізніше Війтовича своїм найкращим учнем. Як винагороду за перше місце в академічному конкурсі за роботу “Викрадення сабінянки”, 1890 р. Петро Війтович отримав державну стипендію на дворічне навчання у Римі.

Після повернення з Риму деякий час працював у Відні разом зі своїми віденськими вчителями Цумбушем та Гельмером при створенні пам'ятників, у 1893–1894 рр. – в Будапешті, а в 1894 р. оселився у Львові. Тут працював переважно в галузі монументально-декоративної скульптури. Характерною рисою його скульптури були органічний зв'язок із будовою і функцією споруди. Автор великої кількості скульптурних робіт, особливо у Львові, де минула більша частина його життя.

Про стилістику творів Війтовича львівський дослідник Юрій Бірюльов пише: “Львівське мистецьке середовище поповнилося досвідченим скульптором з ґрунтовними поглядами на мистецтво і з повністю сформованою технікою виконання. Стиль Війтовича відтоді практично не мінявся впродовж декількох десятиліть. Типове для нього поєднання барокового динамізму і театралізації з натуралістичною відточеністю форм, викликають асоціації з творами Джанлоренцо Берніні. Старанність у відтворенні анатомічних деталей, рафіноване академічне моделювання та тенденція до експресії в скульптурі мали, звісно, віденський родовід. На львівський ґрунт Війтович переніс стиль «епохи Ганса Макарта», що був характерний для всіх відомих скульпторів Відня 1880–1890-х рр. Поєднував він неокласицизм та натуралізм з необароко, що, у випадку Війтовича, доповнювалося емоційною інтерпретацією фігур”.

У Львові найбільш великими роботами Війтовича були: низка скульптурних фігур та композицій для Великого міського театру у Львові (тепер – Театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької), скульптурні композиції для головного залізничного вокзалу, скульптурно-декоративне оздоблення костелу св. Ельжбети (тепер – греко-катольцька церква св. Єлизавети-Ольги) тощо. З них у повністю збереженому вигляді до нас дійшли скульптури, що були виконані для Великого міського театру. М’який та рафінований академізм, зображення анатомічно досконалого, сповненого романтичної грації жіночого тіла в творах Петра Війтовича – яскравий зразок віденського академічного напрямку у львівській скульптурі кін. ХІХ ст.

Майже не збереглися скульптури його роботи на спорудах Головного залізничного вокзалу. Їх двічі знищували: під час бойових дій в період Першої світової війни та під час реконструкції вокзалу 1940–1950-х рр. Дуже фрагментарно збереглися його скульптурні композиції в костелі св. Ельжбети. Найбільша його композиція, “Вівтар св. Йосифа”, в інтер'єрі розміром 9х4 м був виконаний тимчасово в гіпсі. Під час перебудови інтер'єру на поч. 1990-х рр. уламки вівтаря були викинуті на смітник, звідки були перевезені працівниками Львівської галереї мистецтв до її фондів. На поч. 1950-х рр., у зв'язку з перепрофілюванням Промислового музею на Музей В. І. Леніна, були знищені алегоричні фігури “Живопис” та “Скульптура”, а також 4 рельєфи на фасаді із символами професій, що пов'язані з промислами. Не збереглося теж скульптурне оздоблення вівтарів костелу Стрітення у Львові (4 фігури ангелів з каменю, 1903 р.) на вул. Винниченка, 30а. Список можна було б продовжити… Але все ж таки більшість його робіт у Львові та за його межами збереглися.

Петро Війтович не належав до людей, які активно займалися громадською діяльністю. Фанатично відданому своїй професії скульптору на це просто не вистачало часу. Єдиним фактом з його громадського життя можна вважати участь у журі конкурсу на пам'ятник Адаму Міцкевичу (Adam Mickiewicz) у Львові.

На поч. ХХ ст. мав велике приміщення для майстерні у Палаці Мистецтва (арх. Францішек Сковрон (Franciszek Skowron), 1894 р.) у Стрийському парку (тепер – спортивний корпус “Львівської політехніки”). Під час роботи над скульптурним оздобленням костелу св. Ельжбети його майстерня знаходилася в одній із прибудов біля храму. Останні роботи скульптора відносяться до поч. 1930-х рр.

Петро Війтович, не маючи у Львові родичів, останні роки життя провів у притулку для престарілих митців (фундації підприємця Роберта Домса (Robert Doms)), що був розташований у будинку на вул. Митрополита Андрея, 10, де тепер розташоване Головне управління соціального захисту населення Львівської області. На той час скульптор був уже настільки забутим невдячною львівською громадськістю, що до сьогодні достовірно невідомі дата його смерті та місце поховання. В довідковій літературі прийнято вважати датою його смерті 1936 р. Дослідник мистецтва Львова Юрій Бірюльов вважає, що Петро Війтович помер між 9-11 червня 1938 року у віці 76 років, і, ймовірно, похований на Янівському цвинтарі у Львові.

Вулиця поруч із колишнім притулком, яка нині з'єднує вул. Митрополита Андрея та Шептицьких і яка в минулому називалася вул. Р. Домса, з 1991 р. носить ім'я Петра Війтовича.

Праці та проєкти

Роботи (за межами Львова):

1885 р. – 1) 4 кінні фігури австрійських фельдмаршалів Леопольда фон Дауна (Leopold Daun), Гідеона фон Лаудона (Gideon von Laudohn), Отто Фердинанда фон Трауна (Otto Ferdinand von Traun) та Л. А. Кевенгуллера для віденського пам'ятника імператриці Марії Терезії (Maria Theresia); 2) “Невільник”. Гіпс. Срібна медаль в Академії мистецтв у Відні. Національний музей у Кракові.

1886–1887 рр. – “Персей з головою Медузи”. Бронзовий відлив композиції знаходиться в Національному музеї у Кракові.

1887 р. – “Після купання”. Бронза. Національний музей у Кракові.

1888 р. – “Польські вигнанці з Прусії”.

1889 р. – “Викрадення сабінянки”. За модель цієї композиції молодий скульптор отримав першу конкурсну нагороду і державну стипендію на навчання в Римі. В 1894 р. на Загальній крайовій виставці цей твір отримав золоту медаль. Гіпсовий відлив – у Національному музеї у Кракові.

1892 р. – асистував Каспару Клеменсу Цумбушу при виконанні пам'ятника Йозефові Радецькому.

1893–1894 рр. – 1) фігури Мадонни та Короля Яна ІІІ Собеського (Jan III Sobieski) для пам'ятника Едмунда фон Гельмера “Звільнення Відня від турків”. Собор св. Стефана у Відні; 2) спільно з угорськими колегами по навчанню у Віденській академії Йожефом Руною (Jorzef Róna) та Джорджем Залою (György Zala) працював над виконанням кінного пам'ятника гр. Дюлі Андраші (Gyuli Andràssy).

Бл. 1894 р. – бюст львівського скульптора Людвіка Тировича (Ludwik Tyrowicz). Каррарський мармур. До 1944 р. знаходився в квартирі сина скульптора Мар'яна Тировича у Львові. Нині місцезнаходження невідоме.

Бл. 1895 р. – гіпсові статуетки “Засмучена”, “Дві троянди” (“З дзеркальцем”), “Спокій”, “Мадонна”.

1897–1898 рр. – разом із Йожефом Руною працював над оздобленням алегоричними фігурами будинку Парламенту в Будапешті.

1911 р. – фігури св. Яна Євангеліста та св. Юзефа із каррарського мармуру для Тернополя. Знищені під час Другої світової війни.

1912 р. – 60 алегоричних та міфологічних фігур для парку та палацу нафтового промисловця та міністра Владислава Длугоша в Сярах біля Горлице (Польща).

Бл. 1925 р. – 1) скульптури на ратуші в Ясло (Польща); 2) оздобив тимпани однієї із кам'яниць в Кросно (Польща).

1924–1925 рр. – спільно із Генриком Зарембою (Henryk Zaremba) великий вівтар з сімома фігурами апостолів у костелі в Єдлічу (Польща ?).

1929 р. – пам'ятник Янові Кілінському (Jan Kiliński) в Стрию (Львівська обл.). Не зберігся.

Роботи у Львові:

1899–1900 рр. – участь в оздобленні Великого міського театру:

• скульптури “Геніїв Драми”, “Слави”, “Музики” на фасаді. Мідь. Виконані на Віденській фабриці А. М. Бешорнера;
• атланти та каріатиди, що підтримують балкони 2-го поверху залу для глядачів. Чотири алегоричні фігури – “Гордості”, “Материнства”, “Любові” та “Заздрості” у Дзеркальному залі театру;
• скульптурна група “Богиня мистецтва та Геній молодості, що вінчають герб Львова” над сценою залу для глядачів;
• алегоричні фігури “Трагедії” та “Комедії” над порталом входу до партеру.

1902–1923 рр. – Головний залізничний вокзал у Львові (арх. Владислав Садловський (Władysław Sadłowski)):

• алегоричні фігури “Залізниці”, “Торгівлі” та чоловіча фігура на леві, що символізувала м. Львів, на фронтоні споруди (1902–1903);
• рельєфи в дусі модерністичного ампіру “Чотири пори року”, “Львів”, “Світ” (1922–1923); 
• 4 скульптурні групи з каменю, що були присвячені обороні Львова: “Побудка”, “Атака”, “Після битви”, “Увінчання” на фасаді відбудованого після Першої світової війни вокзалу під керівництвом арх. Генрика Заремби. Під час реконструкції 1940–1950-х рр. були знищені.

1908–1926 рр. – скульптурне оздоблення костелу св. Ельжбети. (арх. Теодор-Мар’ян Тальовський (Teodor Marian Talowski)):

• розп'яття з пристоячими Іоанном та Марією на фасаді (1908–1910);
• проект великого вівтаря (бл. 1913 р.). Не реалізований. Була виконана модель “Воскресіння” для нього;
• фігура Богоматері (бл. 1913 р.);
• вівтар св. Йосифа в інтер'єрі (1917). Гіпс. 9х4 м. Не зберігся. Уламки вівтаря – у фондах Львівської галереї мистецтв;
• необароковий мармуровий амвон з головками ангелів та маленького Ісуса (1925–1926). Спільно з Л. Репіховським.

Інші роботи:

1900–1901 рр. – скульптура св. Флоріана на будинку Пожежної частини на вул. Підвальній, 6 (арх. Володимир Підгородецький, буд. І. Брунек).
1901 р. – необарокові оздоби на фасаді на вул. Зеленій, 6 (арх. Володимир Підгородецький).
1903 р. – 1) алегоричні фігури “Живопис” та “Скульптура”, а також 4 рельєфи із символами професій, що пов'язані з промислами, на фасаді колишнього Промислового музею у Львові (тепер – один із корпусів Національного музею). Знищені в 1952 р.; 2) скульптурне оздоблення вівтарів костелу Стрітення у Львові (4 фігури ангелів з каменю) на вул. Винниченка, 30а. Не збереглися; 3) статуя Папи Римського Леона ХІІІ. До 1939 р. знаходився в костелі кларисок у Львові.
1905 р. – рельєф із зображенням папського легата П'єтро Відоні (Pietro Vidoni) у вівтарі лівої нави костелу єзуїтів у Львові.
1906 р. – декор фасаду Товариства капеланів на вул. Мурарській, 49 (тепер вул. Єфремова), у т.ч. фігура Богоматері (Петро Війтович ?).
1909 р. – 1) скульптури в нішах вікон 2-го поверху і на аттику будинку №35 на просп. Свободи (Петро Війтович ?) (арх. Артур Шлеєн (Artur Schleyen), 1909 р. – перебудова арх. Фердинанда Касслера (Ferdynand (Feiwel) Kassler)); 2) 6 алегоричних скульптур у верхній частині фасаду будинку №19 на вул. Дорошенка (арх. Володимир Підгородецький); 3) скульптури “Художній промисел” та “Мистецтво” над входом головного корпусу Художньо-промислової школи (арх. Владислав Садловський, Адольф Вайсс (Adolf Weiss)) на вул. Снопківській, 47.
1911 р. – скульптурний декор та фігури атлантів на будинку №11 на вул. Саксаганського (арх. Володимир Підгородецький).
1912–1914 рр. – мармурові медальйони з головами домініканських святих, рельєф “Серце Ісуса”, а також, спільно з костельним сницарем Даміаном Станкевичем, дерев'яні неорококові сповідальні, амвон та оздоблення галереї фігурками ангелів у Костелі домініканців у Львові.
1914–1916 рр. – 2 бічні вівтарі для костелу Богоматері Громничої (Духовна семінарія). Гіпс. Версії фрагментів вівтаря св. Йосифа в костелі св. Ельжбети. Знищені в 1970-х рр.
Після 1920 р. – надгробок на могилі Ольги Шмелькес на Личаківському цвинтарі у Львові. Спільно із Броніславом Віктором (Bronisław Wiktor) та Владиславом Гавлинським.
Бл. 1921 р. – “Кентавр”; “Той, що бореться”; “Гермес”; “Бюст”; “Мистецтво”.
1922 р. – спільно з арх. Генриком Зарембою в дусі ампіру та бідермаєру декорував інтер'єр аптеки Стефана Штенцеля в будинку Йонаша Шпрехера на пл. Міцкевича, 8, де виконав позолочені фігури путті та орнаменти.
1923–1927 рр. – серія кам'яних міфологічних та жанрових фігур у парку вілли Генріка Заремби в Брюховичах біля Львова (Петро Війтович ?).
1927 р. – портрет Освальда Бальцера (Oswald Balzer). Медальйон, гіпс. Львівська галерея мистецтв.
1928 р. – пам'ятник архієпископу Більчевському (Bilczewski). Мармур. Римо-католицький кафедральний собор.
1930–1931 рр. – Олександр Брікнер (Александр Брикнер). Медальйон, бронза. Львівська галерея мистецтв.
1930 р. – великий кам'яний Золотий Лев для свята міста 7 вересня. Спільно із Зиґмундом Курчинським (Zygmunt Kurczyński).
1931 р. – Францішек Бесядецький. Медальйон, гіпс. Львівська галерея мистецтв.

Люди

Джерела