Громадсько-політичний діяч, адвокат, економіст, публіцист, перекладач, член НТШ.
Євген Олесницький (1860-1917), видатний галицький український громадсько-політичний діяч, адвокат, економіст, публіцист, перекладач, від 1899 р. дійсний член НТШ. Закінчив тернопільську гімназію, львівський університет. До 1891 р. мешкав у Львові, потім – у Стрию, де провадив адвокатську канцелярію. У 1900-1910 рр. був послом Крайового сейму, в 1909-1914 рр. мешкав у Львові, а також у Відні, оскільки в 1907-1917 рр. був послом австрійського парламенту. Багаторазово ініціював дискусії та розгляд питання відкриття українського університету у Львові. Організатор та засновник багатьох спілок і товариств у Стрию: Народного дому; філії "Просвіти"; мережі молочарських спілок, з яких згодом було утворено "Маслосоюз".
У 1909 р. був ініціатором організації Крайової Рільничої Виставки в Стрию; був співорганізатором потужних українських фінансових установ "Дністер", "Земельний банк", "Центробанк", співорганізатором і редактором багатьох українських періодичних видань.
Триповерховий житловий будинок, споруджений у 1906
році за проектом Івана Левинського для Генрика Ґоттліба Гашлякевича. Це
чиншовий будинок у стилі орнаментальної сецесії з елементами неороманського та
неоготичного стилю, пам'ятка архітектури (ох.№М-7). Сьогодні (2014) залишається житловим.
Колишній будинок єзуїтського конвікту, пізніше – старий корпус університету (ХVIII ст.; 1842 - перебудова, арх. Фіделіс Штадлер). Стиль будівлі – класицизм. Будинок споруджувався для єзуїтського пансіону, в якому виховувалася шляхетська молодь, згодом в ньому були розміщені казарми. У 1851 р. був переданий університету. Сьогодні (2009 p.) – корпус біологічного факультету ЛНУ ім. І. Франка.
Колишній
будинок Галицького сейму (тепер головний корпус Львівського національного
університету імені Івана Франка) споруджений у 1877–1881 рр. за проектом
архітектора Юліуша Гохберґера. Монументальна споруда сейму зведена у стилі
історизму під впливом неоренесансної архітектури Відня другої половини ХІХ ст.
Вирізняється багатством скульптурно-орнаментального оздоблення.
Будинок колишнього страхового т-ва “Дністер” на вул. Руській, 20 збудований у 1905–1906 рр. будівельною фірмою Івана Левинського. Архітектори – Тадей Обмінський, Олександр Лушпинський. Є пам’яткою архітектури та містобудування місцевого значення: ох.№М-250.
Сьогодні перебуває в комунальній власності (належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради). Користувачі: медична установа – Міська комунальна поліклініка №1, спортивне товариство “Україна”.
Колишня кам’яниця Вайсберґів (1911–1912) авторства проектного бюро
буд. Міхала Уляма. Велика чиншова
кам’яниця презентує модернізовану версію архітектури неокласицизму, що
розвинулася напередодні Першої світової війни. Споруджена на ділянці колишньої міської лазні – т.зв. "лазничок
Діани". Зараз використовується як житловий багатоквартирний будинок із
торговими приміщеннями на 1-му поверсі.
Вул. Грушевського, 4 – біологічний корпус ЛНУ ім. Франка
Вул. Університетська, 1 – головний корпус ЛНУ ім. І.Франка
Вул. Руська, 20 – колишні спортивні зали товариства "Сокіл-Батько"
Вул. Словацького, 14 – житловий будинок
Організації
Українська національно-демократична партія
Українська національно-демократична партія (спочатку – Українське
національно-демократичне сторонництво) (1899-1919) – провідна українська
політична партія Галичини початку 20 століття. Утворилася внаслідок злиття двох
важливих політичних течій – національно-радикального крила Русько-української
радикальної партії (РУРП) та народовців – членів товариства Народна Рада.
Партія після виборів 1907 року мала найбільшу парламентську репрезентацію у
Відні. Так само УНДП відіграла провідну роль у підготовці та проголошенні Західно-Української
Народної Республіки 1 листопада 1918 року. Головна управа партії та пресові
видання беззмінно знаходилися у Львові на площі Ринок, 10. Виняток становив
тільки період російської окупації 1914-1915 років.
Університет, заснований 1784 року Йосифом ІІ на
базі скасованої єзуїтської академії, повинен був стати головною кузнею
професійних чиновників для столиці галицької провінції. Наголос робився не на провадженні досліджень, а на
підготовці управлінців. Після численних змін, зокрема, пониження статусу до
ліцею, у 1817 році університет перезасновано імператором Францом І (ІІ). У такому стані інституція проіснувала до кінця 1918 року.
