Сергій Литвиненко ID: 83

Сергій Литвиненко ID: 83

1899-1964

Скульптор, майстер декоративного різьблення, реставратор, педагог.

Сергій Литвиненко (5.10.1899 р., Пирятин на Полтавщині – 20.06.1964 р., Нью-Йорк) – скульптор, керамік.

Сергій Литвиненко закінчив класичну гімназію у Лубнах у 1917 р. З січня 1919 р. до листопада 1920 р. воював в Українській народній армії у ранзі хорунжого. В 1924–1929 рр. навчався у Краківській академії мистецтв у Константи Ляшки. Під час навчання в академії входив до Спілки Студентів емігрантів, а з 1926 по 1929 рр. був її головою.

1929–1930 рр. провів у Парижі, де захопився французькою модерністичною скульптурою, зокрема творчістю Родена (René Rodin) та Бурделя (Antoine Bourdelle).

Наприкінці 1930 р. оселився у Львові. З цього періоду брав постійну участь в українських мистецьких виставках. Рання його скульптура – переважно імпресіоністична, для якої характерна динаміка композиції, відсутність гладких площин, намагання фіксувати момент зображення. Пізніше, особливо в монументальній скульптурі, активно застосовує неокласичні засоби виразу. Працює переважно в жанрах портрету, де вдало передає психологічну характеристику особи, а також в жанрах монументальної та меморіальної скульптури. Іноді створює жанрові композиції.

Спочатку мав майстерню на вул. Пісковій у приміщеннях колишньої Вільної академії, а пізніше, у 1936–1944 рр., на вул. Мончинського, 62 (нині вул. Єфремова).

Захоплювався також мистецтвом кераміки. З 1933 р. і до початку війни керував у Львові керамічною фабрикою "Око", що знаходилася в комплексі будинків колишньої фабрики будівельних матеріалів Івана Левинського, а саме – в будинку на вул. Генерала Чупринки, 58а.

На початку Другої світової війни, як і більшість митців Львова, вступив до Спілки художників УРСР, а в 1940 р. у Москві брав участь у виставці образотворчого мистецтва Західних областей України й народної творчості гуцулів.

Як відомого скульптора та досвідченого керівника майстернями мистецької кераміки, у 1940 р. Сергія Литвиненка поставили на чолі Львівської скульптурно-керамічної фабрики на вул. Мучній, що була створена у кін. 1939 р. На ній працювало близько 20 львівських скульпторів. На фабриці випускали переважно ідеологічно-пропагандистську продукцію, насамперед – скульптурні портрети радянських керівників, які тиражували за моделями скульпторів – працівників фабрики, у т.ч. і Сергія Литвиненка. Скульптура цього періоду була стилістично орієнтована на офіційно прийняте в СРСР соцреалістичне мистецтво.

В період німецької окупації Львова під час Другої світової війни, з серпня 1941 р., Сергій Литвиненко знов очолив скульптурно-керамічну фабрику. В цей період за його моделями були виконані серія гіпсових бюстів Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, Івана Франка, ген. Мирона Тарнавського, політика Миколи Міхновського та інших відомих українців.

У 1943–1944 рр. викладав у Вищій образотворчій студії у Львові, яка утворилася після ліквідації німецькою владою Львівської державної мистецько-промислової школи. З наближенням до Львова лінії фронту студія припинила своє існування. Сергій Литвиненко покинув Львів навесні 1944 р. і перебрався до Німеччини.

З 1949 року жив у Нью-Йорку в США. Там продовжував творчо працювати, почав виставлятися, брав активну участь у житті української діаспори. Він був організатором Українського літературно-мистецького клубу у Нью-Йорку, а з 1949 р. – його головою.

В 1952–1957 рр. був першим головою новоствореного Об'єднання митців-українців в Америці.

З 1953 р. разом із Петром Холодним-молодшим, Мирославом Радишем, Яковом Гніздовським та Антоном Малюцею був викладачем в Українському інституті пластичного мистецтва.

Помер 1964 р. у Нью-Йорку. Похований на історичному цвинтарі в Баунд Брук у Нью-Джерсі, США.

Багато творів Сергія Литвиненка зберігаються в американських мистецьких колекціях. Значна частина його скульптур у львівських збірках, зокрема Національного музею, були знищені під час музейних чисток поч. 1950-х рр., коли за наказом Міністерства культури СРСР в музеях була проведена ліквідація двох типів творів: т.зв. формалістичних, які не відповідали канонам соцреалізму, та творів митців, що опинилися в еміграції. Незважаючи на це, окремі твори Литвиненка й нині знаходяться у збірці Національного музею у Львові. Також уявлення про його творчість та мистецький рівень робіт дають скульптурні надгробки та пам'ятники: Івану Франку, Василю Пачовському та Івану Кивелюку на Личаківському цвинтарі у Львові, героям Української галицької армії в Раві-Руській, українським героям на цвинтарі в Яворові тощо.

Праці та проєкти

Роботи

1925 р. – Молодий Шевченко. Патинований гіпс. Національний музей у Львові.

1926–1927 рр. – "Акт", "Брати", "Проект Пам'ятника праці".

Бл. 1928 р. – Проект монументу воякам УНР в Дембі під Краковом. Не реалізований.

Бл. 1930 р. – "Зліт" (Мазепа на коні).

1930–1931 рр. – 1) Композиція "Ніл". Теракота; 2) Композиція "Вперед" (або "Крик"). Бронза. До 1952 р. – в Національному музеї у Львові; 3) Голова. Теракота; 4) Ваза. Майоліка; 5) Три скульптурні портрети, в т.ч. посмертний бюст художника Петра Холодного-старшого. Теракота. Національний музей у Львові.

1931 р. – Затвердження проекту надгробка на могилу І. Франка на Личаківському цвинтарі. Відкритий 28.05.1933 р.

1931–1932 рр. – 1) Св. Кирило. Бронза; 2) Св. Мефодій. Бронза; 3) Князь Володимир Великий. Бронза; 4) Князь Данило Галицький. Бронза.

1932 р. – 1) Етюд; 2) "Втома". Гіпс.

Бл. 1932 р. – 1) "Керманич"; 2) "Пробудження".

1933 р. – 1) Композиція "Страх". Гіпс; 2) Бюст композитора Василя Барвінського. Гіпс; 3) Бюст Івана Франка. Бронза. Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника у Львові; 4) Бюст Мазепи. Гіпс; 5) Бюст Андрея Шептицького.

1935 р. – 1) Костянтин Великий. Не зберігся; 2) Пам'ятник митрополиту Андрею Шептицькому. Подвір'я Національного музею у Львові. Знищений у 1947 р.; 3) Проект пам'ятника українським січовим стрільцям для кладовища с. Базар Чортківського повіту. Не реалізований.

Бл. 1935 р. – 1) "Княгиня". Теракота; 2) Голова жінки. Бронза.

1935–1936 рр. – Пам'ятник героям Української галицької армії в Раві-Руській. Штучний граніт.

1936 р. – Бюст Симона Петлюри. Гіпс.

1937–1938 рр. – Пам’ятник українським героям на цвинтарі в Яворові. Граніт, штучний камінь.

1938 р. – Бюст Миколи Колесси. Гіпс. Приватна збірка у Львові.

Бл. 1938–1939 рр. – Проект пам'ятника Володимиру Великому для подвір'я церкви св. Юра.

1939 р. – Надгробок на могилі актора Миколи Бенцаля в Коломиї.

Бл. 1939 р. – Голова дівчини. Гіпс, національний музей у Львові.

Бл. 1939–1940 рр. – Проект пам'ятника Т. Шевченку для Львова. До 1952 р. – у збірці Національного музею у Львові.

1940 р. – 1) Статуя Шевченка. Гіпс; 2) Фігура Сталіна.

1941 р. – 1) Гіпсовий бюст та фігура Івана Франко; 2) Олекса Довбуш. Патинований гіпс. До 1952 р. – в Національному музеї у Львові. Публікація у "Вільна Україна" (Львів), 11.06.1941, С. 2; 3) Бюст митрополита Андрея Шептицького. Гіпс, поліхромія. Національний музей у Львові.

1942 р. – 1) Бюст антрополога Ростислава Єндрика. Гіпс. До 1952 р. – в Національному музеї у Львові; 2) "Молитва". Гіпс.

1942–1943 рр. – Надгробок на могилі письменника Василя Пачовського.

1953 р. – Роман Купчинський. Гіпс.

1957 р. – 1) "Гетьманівна". Бронза; 2) "Праця". Теракота.

Інші роботи

• Надгробок на могилі українського просвітителя Івана Кивелюка на Личаківському цвинтарі у Львові (†1922 р.).
• Пам'ятник Степану Шухевичу в Амбергу, Німеччина.
• Пам'ятник Івану Раковському в Нью-Джерсі, США.
• Пам'ятник Володимиру Блавацькому у Філадельфії, США.
• Пам'ятник Івану Франко в Глен Спей, США.
• Портрети українських митців, письменників, політиків.

Джерела