Юзеф Більчевський ID: 269

Юзеф Більчевський ID: 269

1860-1923

Юзеф Більчевський (Józef Bilczewski) — львівський римо-католицький архієпископ у 1900–1923 роках, професор і ректор Львівського університету, посол-віриліст до Галицького сейму. Святий Римо-католицької церкви, канонізований у 2005-му. 

Народився 26 квітня 1860 року в містечку Вілямовіце (Сілезія, Польща), помер 20 березня 1923 року у Львові. Ім'я при народженні — Юзеф Біба (Józef Biba), був найстаршим з дев'яти дітей в родині незаможного рільника, теслі.

Очолював Львівську архієпархію Римо-католицької церкви в час, коли українсько-польське протистояння перейшло у фазу масової політики, а згодом і відкритої війни. З огляду на неофіційний статус глави "польської церкви", на роль церков як національних інституцій у Галичині на початку ХХ століття, а також через політизацію церковного життя, вважався одним із лідерів польського національного руху. Цікаво, що він, як виходець з "простої сім'ї", був духовним лідером "шляхетського" польського народу, тоді як духовним лідером "селянської" української нації був аристократ — граф митрополит Андрей Шептицький.

Початок ХХ століття був часом не тільки масового національного, а й робітничого руху. Католицька церква змушена була реагувати на поширення соціалістичних ідей, пропонуючи як альтернативу свою соціальну доктрину. У цьому контексті логічною була активна діяльність єпископа як "патрона" робітників, бездомних чи малозабезпечених. Активно підтримав папську енцикліку "Rerum novarum", яка окреслила різко негативне ставлення Ватикану до "модернізму" у філософії та суспільному житті, трактуючи його як "синтез єретичних думок". У соціальній сфері пропагував корпораціонізм, опертий на енцикліках Папи Лева ХІІІ. Підтримував християнсько-суспільний рух, виступав за "справедливу" оплату праці для найманих працівників. У 1903 році з цього питання проголосив пастирський лист під назвою "W sprawie społecznej".

Юзеф Більчевський здобув освіту у Краківській духовній семінарії та Ягеллонському університеті. У 1888 році у Віденському університеті став доктором богослов'я. Вивчав догматику та ранньохристиянську археологію в Григоріанському університеті (Рим), Теологічному інституті (Париж). У 1890-му захистив наукову працю з догматики в Ягеллонському університеті, 1891-го став професором Львівського університету, де в 1896–1897 роках працював деканом теологічного факультету, а 1900 року — ректором.

Після висвячення в сан священика 1884 року деякий час був парохом, вікарієм, помічником вчителя релігії. У 1900-му іменований Львівським архієпископом латинського обряду, інтронізований 1901-го в Латинському кафедральному соборі Львова.

Основним мотивом його громадської роботи була турбота про незаможних, допомога бідним, масова і доступна освіта. Зважаючи на таку діяльність, святий єпископ Більчевський вважається покровителем бездомних.

Він популяризував ідею, що священики не мають обмежуватися лише душпастирською діяльністю, а повинні також провадити просвітницьку роботу, допомагати потребуючим, сприяти економічному розвитку громад. Для цього Більчевський запровадив курси для священиків латинського обряду, які проводилися в палаці архієпископа у Львові. Матеріально допомагав школам, студентам, робітничим товариствам.

За доброчинну діяльність протягом Першої світової та Українсько-польської воєн (створив комітет для допомоги робітникам Галичини, очолював Допомоговий комітет під час Українсько-польської війни в листопаді 1918 року, займався доставкою продуктів в обложений українцями Львів) був нагороджений Великим хрестом Ордену Відродження Польщі. Під час листопадових боїв за Львів у 1918 році спільно з греко-католицьким митрополитом Андреєм Шептицьким звертався із закликами проти кровопролиття.

За час його діяльності у Львівській архідієцезії збудовано близько 330 сакральних об'єктів, запроваджено культ Матері Божої Ченстоховської — Королеви Корони Польської. Усе це українські політики сприймали як реалізацію польської національної політики в краї. Наприклад, масове будівництво костелів можна трактувати і як приклад душпастирської роботи, і як елемент маркування публічного простору, і як вияв політики полонізації.

У 1913 році Більчевський виступив проти сеймової реформи, мотивуючи свою позицію "радикалізмом" пропонованих змін. Реформа мала б розширити передовсім українське представництво в Галицькому сеймі, відповідно, позицію "польського єпископа" українці сприйняли різко негативно.

Похований, згідно із заповітом, не в кафедральному соборі, а "серед убогих" — на менш престижному Янівському цвинтарі у Львові. У 2011 році перепохований в Латинській катедрі Львова. Саме перепоховання, здійснене напередодні урочистостей з нагоди 600-ліття Львівської архідієцезії Римо-католицької церкви у Львові, а також використання патріотичних сюжетів для оформлення раки з мощами святого, наштовхують на роздуми про непрості міжконфесійні (і міжнаціональні) взаємини. Де з одного боку — патрон бідних і знедолених, беатифікований святий Католицької церкви і національний герой Польщі Юзеф Більчевський. З іншого — досі не беатифікований, аристократ і лідер іншої, "нешляхетної" нації — митрополит Андрей Шептицький.

Організації

• 

Джерела