Союз українських купців ID: 83

Союз українських купців (із 1935 року, також, СУКіП — Союз українських купців і промисловців) — організація, що об'єднувала інтереси українських купців та промисловців. Діяла у Львові з 1923 до 1939 року.

У різний час організація розташовувалася на вулиці Руській, 3 (приміщення "Міщанського Братства"), вулиці Галицькій, 16 (кімнати у будинку Романа Зубика; сьогодні — Братів Рогатинців, 4) до 1925 року, а також на вулиці Драгоманова, 6 (Mochnackiego 6) до 1928 року.

Керівниками Союзу були Євген Мартинець (1923–1926), Роман Зубик (1927–1928), Григорій Гануляк (1928–1934), Ярослав Скопляк (1934–1939).

Цілями організації була матеріальна і моральна підтримка його членів, підвищення їхнього культурного і освітнього рівня. Забезпечення прав українських купців у державних органах влади, громадських та економічних інституціях. Союз підтримував інституції, які сприяли розвитку торгівлі, організовував власні кредитні установи та навчання української молоді (Статут, 1928, 1-15).

Рада вирішувала питання про прийняття і виключення членів Союзу, скликала збори і виконувала рішення загальних зборів та надавала одноразову або тимчасову матеріальну допомогу. Союз складався із двадцяти торгових секцій. Найчисельнішою (404 особи) була секція купців, які продавали мішані товари.

У 1924 році влада обмежила діяльність СУК до Львівського, Станіславського і Тернопільського воєводств. Через чотири роки, у 1928, Григорій Гануляк домігся відміни цих територіальних обмежень. Керівництво СУК співпрацювало із владою, зокрема підтримало план львівського воєводи, який передбачав організацію у Львові регіонального центру з координації економічного розвитку трьох південно-східних воєводств Польщі (Fillar, 2012, 275). Окрім цього, його керівники брали участь у роботі державних комісій. Наприклад, Ярослав Скопляк працював у складі Головної економічної ради (Несторович, 1977, 228).

На квітневому з’їзді у 1926 році члени СУК ухвалили створити українські економічні установи – Краєву економічну раду, налагодити контакти із керівництвом Торговельної школи "Просвіти" та зацікавити членів Союзу створенням Торговельно-промислового банку (Несторович, 1977, 23-24). 

У 1929 році, за сприяння Союзу, відбувся з’їзд українського купецтва за участі 160 купців (Несторович, 1977, 74), на який, зокрема, приїхав 21 делегат з інших міст Східної Малопольщі. 

Загальні збори СУК 1931 року підкреслили важливість благодійної діяльності купців на "національні та громадські цілі" (Fillar, 2012, 192). Українське купецтво надавало фінансову допомогу товариству "Просвіта", членом якого був керівник Союзу Ярослав Скопляк (Народній Ілюстрований Калєндар, 1923, 53), та "Рідній школі". Члени СУК пожертвували на потреби "Рідної Школи" 10 000 злотих. Товариству воєнних вдів і сиріт та Фонду інвалідів Української галицької армії (Несторович, 1977, 51). У травні 1935 року керівництво СУК вирішило, щоб члени Союзу брали на торгову практику до своїх крамниць якнайбільшу кількість учнів та практикантів для підготовки молодих фахівців (Fillar, 2012, 210).

У другій половині 1930-х років голова СУК Ярослав Скопляк прийняв рішення про заснування фінансового фонду допомоги сім’ям померлих членів (Fillar, 2012, 253).

На ювілейному з’їзді членів у 1934 році Союз ухвалив низку резолюцій: 1) доручити раді Союзу зайнятись поширенням купецької фахової літератури, розпочати видання фахового торговельно-промислового часопису; 2) закликати українське купецтво та промисловців до об’єднання у рамках СУК; 3) закликати до всебічного продажу виробів українського промислу як приватного, так і кооперативного; 4) розробити план заснування потрібних торгових підприємств у містах; 5) залучити більше молоді до роботи у торгових підприємствах; 6) заснувати фонд матеріальної допомоги  для членів Союзу (Несторович, 1977, 30-31). У тому ж році, СУК, з нагоди десятиліття існування, видав друком "Торговельно-промисловий альманах".

У 1937 році Союз розпочав співпрацю з кількома українськими ремісничими організаціями Львова: "Зорею", "Міщанським Братством" та "Працею", Українським технічним товариством (УТТ), "Промбанком" (Несторович, 1977, 41).

Також, організація проводила у місті конференції купців різних торгових спеціалізацій. Таким чином, у грудні 1938 року відбулася конференція українських торговців залізом.

Керівники Союзу організували кілька секцій для українських студентів із місцевих вузів та шкіл економічно-комерційного профілю. У грудні 1925 року при СУК відкрили секцію торгівельної молоді (Вербова, 2001, 32).

Упродовж 1929–1931 років організовано секцію "овочарів-будкарів" (Несторович, 1977, 38). У 1934  році в структурі СУК розпочала роботу гастрономічна секція (об’єднувала 60 українських власників готелів і ресторацій Львова) та секція українських промисловців (Fillar, 2012, 206, 258).

Діяльність СУК призупинилася з початком радянської окупації Львова. Чимало українських купців залишили місто із фальшивими документами, які підтверджували їхнє німецьке походження (Несторович, 1977, 256). Тимчасово відновити діяльність своєї організації українським купцям вдалося під час німецької окупації. На початку 1942 року при Українському комітеті Львова було створено Об’єднання праці українських купців, яке очолив Євгеній Думин (Календар–Альманах "Український Купець", 1943, 32).

Люди

Євген Мартинець (1871–1933) — купець, у 1893-1899 роках очолював львівський осередок "Народної Торговлі". У січні наступного року відкрив власну крамницю.
Роман Зубик (?–1928) — купець, володів крамницею з тканинами.
Ярослав Скопляк (1891–1941(?)  —  промисловець, власник взуттєвої фабрики, керівник СУК у 1934-1939 роках.
Григорій Гануляк (1883–1945) — займався видавничою, письменницькою та журналістською діяльністю,  очолював СУК у 1928-1934 роках.
Євгеній Думин — український купець, член СУК та львівської Купецької Конгрегації.

Джерела