Вул. Вірменська, 35 – житловий будинок ID: 950

Триповерховий рядовий будинок, що прилягає до будівлі колишнього монастиря домініканців. Це ренесансний будинок XVIІ ст., що зберігає пізньоготичні підвали, а також елементи пізніших перебудов. Пам'ятка архітектури національного значення (ох.№325).

Історія

Завдяки дослідженням 1988 р. виявлено п’ять етапів будівництва. Перший сягає XVI ст. з хрестовою системою мурування, що присутня в підвалах та у приміщеннях на партері. Основна ренесансна споруда виникає на місці двох менших у XVII ст., що засвідчує наступний етап з муруванням пальчатою цеглою. Тоді з’являється нова планувальна структура будинку з широкими сіньми, просторою світлицею, господарськими приміщеннями. У підвалах під світлицею була розміщена камера гіпокауста. На поч. XVII ст. кам’яницю пов’язують із т.зв. “будинком Норберга”, рисунок якого зробив на поч. XVII ст. Мартин Ґруневеґ (Gruneweg). У сучасних дослідженнях зустрічаємо дані про проживання в ньому друкаря Михайла Сльозки (1640–1649). 1741 р. проведена реконструкція будинку: з’явився ескарп та таблиця над порталом. Цей рік відповідає 4-му етапу будівництва. На той час будинок належав черницям-домініканкам (терціанкам), які перебували в ньому принаймні з 1709 р. На 5-му етапі (кін. ХІХ ст.) були влаштовані клозети та система каналізації. У цей час будинок належав отцям-домініканцям (Conventus Leopoliensis Ordinis Praedicatorum). З документу 1872 р. відомо, що конвент безрезультатно намагався розширити територію забудови шляхом ліквідації ескарпів від вул. Скарбківської (Лесі Українки), проти чого різко виступив магістрат. Після 1945 р. будинок передали у комунальну власність. У 1970-х рр. проведено реставрацію 1-го поверху та порталу. Наступні відновлювальні роботи вели в кінці 1980-х рр. та на поч. ХХІ ст.

Згідно Постанови №970 Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року будинок є пам'яткою архітектури і містобудування національного значення (ох.№325).

Сьогодні будинок житловий.

Архітектура

Пам’ятка творить завершальний акцент в архітектурному ансамблі вул. Вірменської. Загалом зберігає вигляд ренесансної кам’яниці з елементами будівництва, властивого для XVIII ст.

Будинок розташований в кінці верхньої частини вулиці. Безпосередньо прилягає до споруд колишнього монастиря домініканців. Північним фасадом виходить на вул. Лесі Українки, де має №36. Мурований з цегли, з білокам’яними елементами, 3-поверховий, з підвалами, чотириосьовий, у плані чотирикутний. Розпланувальна система тридільна: центральний простір займають широкі сіни зі сходовою кліткою, з боків розташовані помешкання. Окремий вхід до партерових приміщень пробитий від вул. Лесі Українки, де фасад має додаткову віконну вісь.

Головний фасад має асиметричну композицію. Арковий портал входу зміщений праворуч. У партері ліворуч – спарені вікна у ренесансному білокам’яному обрамуванні, окремі аналогічні вікна прорізані на 2-му поверсі. 3-й ярус розділяє тяга, яку перетинає посередині глуха аркова ніша. Фасад завершений вузьким карнизом. Над порталом вмонтована плита з датою “1741” та гербом із короною і зображенням зайця, що біжить. Вірогідно, що у монастирі сестер-терціанок заєць, що втікає, мав означати перемогу над хтивістю.

Фасад від вул. Лесі Українки посідає характерне для XVIII ст. кам’яне ескарпування, яке обіймає весь перший ярус. Портал входу з ліхтарем, вікна нижніх ярусів мають прості кам’яні обрамування доби ренесансу.

В оформленні інтер’єру збереглися різьблені імпости та нервюри хрестового склепіння сіней. У колишній світлиці на партері присутні ренесансні півколони вікон. У підвалах збереглися пізньоготичні склепіння.

Люди

Мартин Ґруневеґ (нім. Martin Gruneweg, пол. Marcin Gruneweg) (1562 – після 1606) – купець, мандрівник, монах-домініканець, автор описів Львова, Варшави, Києва, Москви та багатьох інших міст Європи.
Михайло Сльозка (†1667) – друкар і видавець, член Ставропігійського братства.

Джерела