Вул. Університетська, 1 – головний корпус ЛНУ ім. І.Франка ID: 293

Колишній будинок Галицького сейму (тепер головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка) споруджений у 1877–1881 рр. за проектом архітектора Юліуша Гохберґера. Монументальна споруда сейму зведена у стилі історизму під впливом неоренесансної архітектури Відня другої половини ХІХ ст. Вирізняється багатством скульптурно-орнаментального оздоблення.

Історія

Ідея спорудження спеціальної будівлі для Галицького сейму та Крайового виділу (виконавчого органу сейму) визріла в процесі гострих дискусій польських політиків та австрійського уряду стосовно питання галицької автономії. Натхненником цього був крайовий маршалок Леон Сапіга (Leon Sapieha). Проект Галицького сейму на замовлення Крайового виділу розробив директор львівського міського будівельного управління Юліуш Гохберґер (Juliusz Hochberger) у 1876–1877 рр.

Земляні роботи зі спорудження будинку Галицького сейму розпочалися 1 квітня 1878 р. Через півроку, 29 вересня 1878 р., відбулося урочисте закладання наріжного каменя будинку. Основні роботи було завершено влітку 1881 р. 23 липня цього ж року будівлю освятили, а через два місяці в її стінах розпочала роботу чергова сесія сейму. 

У 1906–1907 рр. архітектор Альфред Каменобродський (Alfred Kamienobrodzki) здійснив надбудову четвертого поверху і розширення будинку сейму (побудоване бічне крило зі сторони сучасної вул. Листопадового Чину).

Галицький сейм займав цю будівлю до 1914 р. У 1923 р., після перенесення в будинок сейму польського Університету ім. Яна Казимира, було проведено реконструкцію зали засідань, яка відтоді стала актовим залом університету. 1950 р. відбулося відновлення зруйнованого під час війни актового залу. 

Львівський національний університет імені Івана Франка (Львівський університет) — один із найдавніших університетів в Україні. Заснований 20 січня 1661 р., коли король Ян ІІІ Собєський надав єзуїтській колегії титул університету. Єзуїти керували навчальним закладом до 1773 р., після цього їх орден та підпорядковані їм інституції було ліквідовано. 1784 р. цісар Йосиф ІІ підписує диплом про відновлення університету. Мовою викладання була латина. Університет розмістився у колишньому монастирі тринітаріїв при вул. Краківській (тепер на його місці стоїть церква Преображення ГНІХ). При львівському університеті 1787 р. засновано науковий інститут "Studium Ruthenum" з українською мовою викладання.

У 1805 р. австрійський уряд перетворив Львівський університет на ліцей, 1817 р. університетові повернули його статус, проте вже з німецькою викладовою мовою.Із "Весною народів" — революцією 1848 р. — розпочалася боротьба за введення української та польської мов до навчального процесу в університеті.1849 р. засновано кафедру української мови й літератури, яку очолив Яків Головацький.

Після бомбардування австрійцями потринітарських будівель (1848 р.) 1851 р. університет розмістився в будинку колишнього єзуїтського конвікту на теперішній вул. М. Грушевського (зведений 1844 р.). Невдовзі цей будинок уже не міг задовільнити навчальних потреб. Тому в 1890–1891 рр. на теперішній вул. Кирила і Мефодія було споруджено корпус хімічного, геолого-мінералогічного та фармакологічного інститутів, а згодом, у 1897 р., ще один корпус для фізичного інституту, в якому розмістилися кафедри філософського факультету, експериментальної фізики, математики, географії. 1905 р. зведено новий будинок університетської бібліотеки (вул. М. Драгоманова).

Із приєднанням у 1939 р. Західної України до УРСР у Львівському університеті відбулася реорганізація, зокрема було скасовано богословський факультет, а медичний перетворено на окремий медичний інститут.

Архітектура

Будівля розташована на ділянці складної форми, обмеженій вулицями Університетською, Січових Стрільців, T. Костюшка і Листопадового Чину, навпроти парку ім. Івана Франка. Вона є архітектурною домінантою цього кварталу.

Університет — складна триповерхова будівля, у плані наближена до п’ятикутника, з трьома внутрішніми подвір’ями; має високий цоколь і мансардний дах. Головний фасад з боку парку виконаний у стилі неоренесансу з помітним впливом тогочасної палацової архітектури Відня. Він містить центральний та два бічні ризаліти, оздоблений згідно з ордерною системою, зокрема ризаліти декоровані колонами й пілястрами коринтського ордеру.

У центральній частині будинку, поруч із головним входом, розміщені парадні сходи з вестибюлем, а також основні приміщення колишнього сейму. Головні шестимаршеві сходи служили депутатам, які заходили до будинку через головний вхід з боку вул. Університетської. Ці сходи та галерея навколо них забезпечували комунікацію між залою засідань сейму, його приміщеннями і кабінетами Крайового управління.

Під парадною сходовою кліткою розміщувався гардероб. Сходи, витесані з теребовлянського каменю, освітлювалися ліхтарем, конструкція якого складалася із металевих елементів і скла.

Згідно з оригінальним проектом будинку в залі засідань Крайового сейму могло поміститися 230 депутатів. Ряди сидінь були виставлені у формі півкола, вони піднімалися амфітеатром і поділялися проходами вздовж променів кола. При фронтальній стіні на подіумі височіло крісло маршалка, нижче з обох боків було передбачено місця для чотирьох секретарів сейму. Перед кріслом маршалка встановлено трибуну для виступів, біля якої сиділи стенографісти. Поруч — крісла для урядового комісара і трьох референтів сейму.

Увечері зала освітлювалася з допомогою гасових ламп. 14 червня 1881 р. тут вперше у Львові з ініціативи інженерів Романа Гостковського (Roman Gostkowski) і Францішка Рихновського (Franciszek Rychnowski) з’явилося електричне світло.

Скульптурне оздоблення будинку було одним з найбагатших серед будівель Львова, споруджених у часи автономії (1871–1914). До роботи над ним долучилися найвідоміші львівські майстри, а також скульптори, що працювали в цей час за межами Галичини. Серед ни — Леонард Марконі (Leonard Marconi), Теодор Риґер (Teodor Rygier), Тадеуш Баронч (Tadeusz Barącz), Зиґмунт Трембецький (Zygmunt Trembecki), Фелікс Мікульський (Feliks Mikulski), Зиґмунт Ґорґолевський (Zygmunt Gorgolewski).

Художнє оздоблення інтер’єру включає пластичне оформлення сходової клітки, актової зали та зали засідань. По обидва боки від центральної осі будинку на рівні галереї перед входом до зали засідань раніше були розміщені дві скульптурні групи, що їх виконав Зиґмунт Трембецький. Ці групи представляли чотирьох польських і давньоруських правителів: князів Мєшка І (Mieszko I) та Володимира Великого, які запровадили християнство, а також короля Казимира III та князя Ярослава Мудрого. Під час Другої світової війни або відразу ж після неї ці скульптури безслідно зникли.

Неоренесансний декор сходової клітки і зали засідань сейму виконаний за проектом скульптора Леонарда Марконі (1880 р.). Декор зали засідань зберігся зі значними змінами. Його реконструйовано за проектом 1920 р. у 1923 р., а також в 1950-х рр. Вестибюль університету сьогодні покриває стінопис в стилі цього ж часу.

На другому поверсі будинку розташовувалися найбільш парадні приміщення. Тут, окрім репрезентаційних кімнат, була зала засідань Крайового сейму і так звана "зала маршалів". Залу засідань прикрашала картина "Люблінська унія", залу маршалів (голів парламенту) — "Конституція 3 травня 1791 p.". Обидва полотна — роботи відомого польського художника Яна Матейка — сьогодні зберігаються у Варшаві. В залі маршалків висіли портрети маршалків крайового сейму, зокрема графа Альфреда Потоцького (Alfred Potocki), Миколи  Зиблікевича (Mikołaj Zyblikiewicz), графа Людвіка Водзіцького (Wodzicki), Володимира Дідушицького (Włodzimierz Dzieduszycki), князя Леона Сапіги (Sapieha) і графа Станіслава Бадені (Stanisław Badeni). Авторами портретів були художники Ян Матейко, Генрик Семирадський (Henryk Siemiradzki), Казимир Похвальський (Kazimierz Pochwalski).

Головна скульптурна група (у надаттиковій композиції головного фасаду), яка має назву "Опікунський дух Галичини", виконана у 1880–1881 рр. скульптором Теодором Риґером в Італії. У центрі композиції цієї групи представлена алегорична жіноча постать — Галичина, яка простягає руки до розміщених з обох сторін персоніфікацій Дністра і Вісли — "русина" і "мазурки". Ця скульптурна група відігравала важливу ідейно-змістову роль, вказуючи на функціональне призначення державно-адміністративної будівлі. Крім того, Теодор Риґер є автором двох алегоричних скульптурних композицій перед входом, які символізують Освіту і Працю. За алегоричні групи на аттику і перед входом він отримав звання почесного члена Флорентійської академії мистецтв.  Традиційний для академічного мистецтва характер мають фігури, які розміщені безпосередньо перед аттиком ризаліту, створені Зиґмунтом Трембецьким та Феліксом Мікульським. Перший виконав постаті, які символізують Віру і Справедливість, другий — Освіту і Працю. Дев’ять левів навколо вінця будинку, що тримають щити з гербами міст провінції Галичини (більшість гербів ліквідовано у повоєнний час), можливо, авторства Тадеуша Баронча.

Колекція творів мистецтва, яка колись була складовою частиною оздоблення приміщень сейму, після припинення його діяльності була частково вивезена до Польщі, а частково втрачена після 1941 р.

Люди

Бадені Станіслав (Stanisław Badeni) (1850-1912) – польський аристократ, маршалок Галицького сейму у 1895-1901 та 1903-1912 рр.
Баронч Тадеуш (Tadeusz Barącz) (1849-1905) – львівський скульптор вірменського походження
Водзіцький Людвік (Ludwik Wodzicki) (1834-1894) – польський аристократ, маршалок Галицького сейму у 1877-1880.
Дідушицький Володимир (Włodzimierz Dzieduszycki) (1825-1899) – польський аристократ, маршалок Галицького сейму у 1895-1899 рр.
Головацький Яків (1814-1888) – відомий український історик та лінгвіст
Гохберґер Юліуш (Juliusz Hochberger) (1840-1905) – архітектор, директор будівельного відділу львівського магістрату, автор проекту будинку сейму
Ґорґолевський Зиґмунт (Zygmunt Gorgolewski) (1845-1903) – архітектор
Ґостковський Роман (Roman Gostkowski) (1837-1912) – польський аристократ, інженер
Зиблікевич Микола (Mikołaj Zyblikiewicz ) (1823-1887) – польський аристократ, маршалок Галицького сейму у 1880-1886 рр.
Каменобродзький Альфред (Alfred Kamienobrodzki) (1844-1922) – архітектор
Матейко Ян (Jan Matejko) (1838-1893) – відомий польський художник
Мікульський Фелікс (Feliks Mikulski) (1853-1886) – скульптор
Похвальський Казимир (Kazimierz Pochwalski) (1855-1940) – відомий польський художник
Потоцький Альфред (Alfred Potocki) (1817/1822-1889) – польський аристократ, маршалок Галицького сейму у 1875-1877 рр.
Рихновський Францішек (Franciszek Rychnowski) (1850-1929) – відомий львівський інженер-винахідник
Риґєр Теодор (Teodor Rygier) (1841-1913) – відомий польський скульптор
Сапіга Леон (Leon Sapieha) (1803-1878) – польський аристократ, маршалок Галицького сейму у 1861-1876
Семирадзький Генрик (Henryk Siemiradzki) (1843-1902) – відомий польський художник
Трембецький Зиґмунт (Zygmunt Trembecki) (1847-1922) – відомий польський художник і скульптор 
Ян ІІІ Собєський (Jan III Sobieski) (1629-1696) – польський король у 1674-1696 рр.

Організації

• 

• 

• 

Джерела