Вул. Театральна, 22 – "Будинок Офіцерів" (колишній Народний дім) ID: 2345
Народний Дім постав за проектом Вільгельма Шмідта у 1851–1864 рр. У його образі — слабкий відгомін романтичної течії в архітектурі класицизму та бідермаєру. Тут містилися товариство і редакція Галицько-Руської матиці та ін., театр "Розмаїтості". Сьогодні тут — Окружний будинок офіцерів Львівського військового округу, кінотеатр "Кінопалац", заклади громадського харчування і танцювальні студії. Пам'ятка архітектури (ох. №295-М).
Історія
1703–1727 — зведення корпусу монастиря тринітаріїв.1783 — закриття монастиря.
1784 — розташування в монастирі львівського університету і академічної гімназії.
2.11.1848 — пожежа під час "Весни Народів" знищила будинок університету.
1851–1864 — зведення Народного дому за проектом архітектора Вільгельма Шмідта.
1928 — реконструкція інтер'єру.
1930 — реконструкція бальних зал на міський театр "Розмаїтості".
Ідею створення на пожертвування всього українського населення східної Галичини Народного Дому, який служив би піднесенню духовної культури, вперше подав громадський діяч, член Головної Руської Ради, Лев Трещаківський на засіданні Ради, 15 червня 1848 р. Пропозиція була прийнята. Місцем для будівництва Народного Дому послужили згарища старого університету, який містився у закритому австрійським урядом Тринітарському монастирі на вул. Краківській.
Споруджений у 1703–1727 рр. монастир проіснував до 1783 р. Після його ліквідації тут з 1784 р. містився львівський університет разом із академічною гімназією. У цьому закладі вчилися члени "Руської трійці" Яків Головацький та Маркіян Шашкевич. Під час революційних подій 2 листопада 1848 р. пожежа знищила будинок університету і цінну університетську бібліотеку, що знаходилась у колишньому Тринітарському костелі (тепер Преображенська церква). Після короткої перерви університет у 1849 р. тимчасово перевели до ратуші, де він займав 13 кімнат третього поверху, а з січня 1851 р. він — будинок колишнього єзуїтського конвікту, відтак – військові казарми на вул. Миколая (Грушевського).
Головна Руська Рада 1849 р. звернулась до Міністерства внутрішніх справ тодішнього австрійського уряду з проханням, щоб "руському народові" подарували згарища колишнього Тринітарського монастиря під Народний Дім, а руїни Тринітарського костелу, де була університетська бібліотека, — під другу міську церкву. Першою була Успенська церква на вул. Руській. Вже у листопаді того ж року руїни університету і бібліотеки передали Головній Руській Раді — українському населенню Львова. У 1850 р. Рада оголосила про збирання коштів у цілому краї для "здвигнення народного інституту і обезпечення його існування". Відозва, видана Головною Руською Радою, закликала все українське населення "до здвигнення Народного Дому, дому, котрий для всього галицько-руського народу має спільний корисний інтерес...".
Будинок Народного Дому в його сучасному вигляді споруджений протягом 1851–1864 рр. за проектом архітектора Вільгельма Шмідта (WilhelmSchmidt). У будівництві також брав участь Сильвестр Гавришкевич — за його проектом перебудована з Тринітарського костелу Преображенська церква (закінчена 1898 р.).
При Народному Домі діяла низка культурно-освітніх товариств і установ. Вже у 1862 р. у його приміщення перевели першу академічну українську гімназію, яка раніше була розміщена у Бернардинському монастирі. Тут же відкрили бурсу (інтернат). Завдяки відомому історику і лінгвісту Антонові Петрушевичу була утворена бібліотека, яка мала цінну збірку слов'янських стародруків і рукописів XV–XIX ст. Книгами і рукописами цієї бібліотеки користувався Іван Франко. У 1914 р. бібліотеку і бурсу перевели у новозбудований (за проектом Тадеуша Обмінського та Олександра Лушпинського) будинок на теперішній вул. Лисенка, 14 (тодішня Куркова).
У Народному Домі містилось товариство і редакція Галицько-Руської матиці, тут видавалися книжки науково-популярного змісту. Пізніше це товариство отримало свій власний будинок на вул. Жовківській (Б. Хмельницького), 28. Сам інститут видавав місячник "Вістник Народного Дому", в якому друкували статті переважно історичного змісту. З інших громадських організацій тут у різний час містились "Народна торгівля", "Казино руське", політичне т-во "Руська рада". Слід зауважити, що у 1882 р., коли почались археологічні дослідження старого Галича, кошти на розкопки, крім меценатів, виділяв також інститут Народний Дім.
У великому залі Народного Дому від 1864 по 1876 р., з перервами, виступав народний руський театр, влаштовувалися художні виставки Товариства красних мистецтв. У травні 1877 р. тут експонувалися виставки львівських художників Вільгельма Леопольського, Корнила Устияновича, Теофіля Копистинського та інших. 17 січня 1879 р. в Народному Домі дав концерт відомий російський композитор і піаніст Антон Рубінштейн (Рубинштейн).
1928 р. за проектом Олександра Каплонського (AleksanderKapłoński), тут здійснили реконструкцію інтер'єру. 1930 р. за проектом архітектора Адама Опольського (Opolski) реконструювали бальні зали на міський театр "Розмаїтості" (Rozmaitości).
З 1 вересня 1944 р. в будинку розмістився Окружний будинок офіцерів Львівського військового округу. Сьогодні крім нього тут діє кінотеатр "Кінопалац", кілька закладів громадського харчування і танцювальні студії.
Постановою львівського облвиконкому №381 від 05.07.1985 р. будинок Народного Дому внесений до Реєстру місцевих пам'яток, ох.№295-М.
Пов’язані будівлі та простори
-
Вул. Театральна, 22 – кінотеатр
Архітектура
Будівля Народного дому розташована на вул. Театральній, а бічними фасадами виходить на вул. Вірменську і вул. Корнякта. Архітектор частково використав фрагменти будівлі монастиря тринітаріїв XVIII ст., зберігши навіть кривизну фасаду від вул. Театральної. Щодо стильових ознак, то на цій пам'ятці позначився слабкий відгомін романтичної течії в архітектурі класицизму та бідермаєру. З трьох фасадів чотириповерхової будівлі найбагатшим за пластикою є фасад з боку вул. К. Корнякта. Розташування двоповерхового театрального залу відбилося на цьому фасаді виступом стіни і великими арковими вікнами.Люди
Антон Петрушевич (1821–1913) — український історик і лінгвіст, священик.
Антон Рубінштейн (Антон Рубинштейн) (1829–1894) — російський композитор і піаніст.
Вільгельм Леопольський (1828–1892) — живописець і художній критик.
Вільгельм Шмідт (Wilhelm Schmidt) — львівський архітектор ХІХ ст.
Іван Франко (1856–1916) — український письменник, вчений, громадський діяч.
Корнило Устиянович (1839–1903) — український художник.
Лев Трещаківський (1810–1874) — священик, громадський діяч, член Головної Руської Ради.
Маркіян Шашкевич (1811–1843) — священик, український поет і громадський діяч.
Олександр Каплонський — архітектор.
Олександр Лушпинський (Aleksander Łuszpiński, 1876–1943) — український архітектор.
Сильвестр Гавришкевич (1833–1911) — львівський архітектор.
Тадеуш Обмінський (Tadeusz Obmiński, 1874–1932) — львівський архітектор.
Теофіль Копистинський (1844–1916) — український художник.
Яків Головацький (1814–1888) — український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, поет, священик УГКЦ, педагог, громадський діяч.
Організації
-
Габсбурзький університет
Університет, заснований 1784 року Йосифом ІІ на базі скасованої єзуїтської академії, повинен був стати головною кузнею професійних чиновників для столиці галицької провінції. Наголос робився не на провадженні досліджень, а на підготовці управлінців. Після численних змін, зокрема, пониження статусу до ліцею, у 1817 році університет перезасновано імператором Францом І (ІІ). У такому стані інституція проіснувала до кінця 1918 року.
Детальніше -
Союз українських купців
Союз українських купців (із 1935 року, також, СУКіП — Союз українських купців і промисловців) — організація, що об'єднувала інтереси українських купців та промисловців. Діяла у Львові з 1923 до 1939 року.
Детальніше -
Товариство українських наукових викладів імені Петра Могили
Спілка, основним напрямком якої була популяризація науки українською мовою. Із 1909 року регулярно організовувала у Львові доповіді на різні наукові теми. Головним осідком Товариства був Львів, також були засновані філії і в інших населених пунктах. Спілка брала участь у заснуванні "Українського університету у Львові".
Детальніше -
Русько-українська радикальна партія (РУРП)
Перша українська політична партія сучасного типу: з масовим реєстрованим членством, структурою та програмою. Заснована 4 жовтня 1890 року з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Кирила Трильовського й інших на основі гуртків "драгоманівців", що існували у Львові наприкінці ХІХ століття. У 1899 році розпалася на три частини, внаслідок чого сформувались основні політичні сили українців Галичини: національні демократи, радикали, соціал-демократи.
Детальніше -
Головна Руська Рада
Перший політичний представницький орган русинів Галичини. Діяла у Львові в 1848-1851 роках. Проголосила єдність галицьких русинів з українцями Російської імперії та їхню окремішність від польського та російського народів. Вимагала поділу Галичини на руську та польську провінції, добивалася рівних прав руській мові в освіті та публічній сфері. Започаткувала політичний національний рух русинів у Галичині.Публікація є частиною проєкту Весна народів у Львові.
Детальніше -
Русофільство (москвофільство)
Одна із двох (поряд з українофільством) головних суспільно-політичних і культурних течій українського руху, яка існувала в Галичині від 30-х років ХІХ ст. до міжвоєнного періоду. Русофіли пропагували релігійну, культурну, історичну приналежність галицьких русинів до "великого руського простору", спільного, в їхньому уявленні, для росіян (великоросів), білорусів та українців (малоросів). У крайніх випадках доходило до конверсій з греко-католицизму в православ’я, а також проголошення національної єдності з російським народом.
Детальніше -
Наукове товариство імені Шевченка
Із 1873 року Товариство імені Шевченка існувало як адміністративна одиниця спілчанської друкарні. У 1892 році стало науковим товариством, яке швидко інтегрувалося у західно- та центральноєвропейський науковий простір і сформувалося як регіональний і загальнонаціональний науковий центр під проводом Михайла Грушевського. У міжвоєнний період Товариство функціонувало на регіональному рівні, залишаючись при цьому головним чинником розвитку української культури у Львові і центром, довкола якого гуртувалися вчені загальноукраїнського масштабу. У 1939 році після радянської окупації Львова Товариство припинило свою діяльність, проте у часи німецької окупації на деякий час відновило свою роботу.
Детальніше -
Товариство прихильників красних мистецтв у Львові
Перша мистецька організація у Львові, що діяла з 1868 року й до вибуху Другої світової війни. Об'єднувала у собі митців і поціновувачів мистецтва. Займалася організацією виставок, продажем творів мистецтва та матеріальною підтримкою митців.
Детальніше
Джерела
- Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/5248.
- Архітектура Львова. Час і стилі XII–XXI ст. (Львів: Центр Європи, 2008), 293-294.
- Володимир Вуйцик, "Народний Дім", Leopolitana ІІ, (Львів, 2013), 201-204
- Володимир Вуйцик, Державний історико-архітектурний заповідник у Львові (Львів, 1991).
- Володимир Вуйцик, "Народний дім у Львові", Вісник інституту "Укрзахідпроектреставрація", 2004, Вип. 14, 164-165.
- Г. М. Сіромська, "Фінансово-господарська діяльність "Народного дому" у Львові", Слов'янський вісник, 2010, Вип. 10, 126-131.
- Ігор Копиляк, "Театральні приміщення в історичних українських культурно-просвітницьких будівлях (на прикладі Львова)", Вісник Національного університету "Львівська політехніка", 2009, №659, 161.
- І. Орлевич, "Боротьба між українофілами та русофілами за "Народний дім" у Львові", Вісник Львівського університету, 2007, Т. 7, 339-358.
