Вул. Русових, 2 – житловий будинок ID: 2695

Триповерховий наріжний будинок в стилі історизму зведений у 1895-1896 роках за проєктом будівничого Емануеля Яримовича на замовлення Александра Ліхтенгайма. Сьогодні (2025) будинок житловий, на першому поверсі діє відділення Нової пошти.

Історія

Ділянка на розі сучасних вулиць Русових, Коновальця та Київської утворилася у 1890-х. Її виділили з великої ділянки, що протягом ХІХ століття позначалася конскрипційним номером 83 ¼ і займала територію поміж сучасними вулицями Бандери, Київською, Антоновича та Коновальця.

У 1890 році власником ділянки №83 ¼ став Александр Ліхтенгайм (Alexander Lichtenheim) який задумав звести тут двоповерховий будинок. На той час вулиця Коновальця, звана тоді вулицею 29 Листопада, починалася від сучасної Київської (тоді вулиці На Байках), звідки продовжувалася на південь, а вулиці Бандери (тоді Леона Сапіги) ще не сягала. 12 листопада 1890 року Ліхтенгайм отримав дозвіл на спорудження тут кам'яниці (ДАЛО 2/1/3362:3). Проєкт будиночка на чотири квартири розробив для нього Адам Топольніцький (Adam Topolnicki). Його підписав також архітектор Людвік Бальдвін-Рамулт (Ludwik Baldwin-Ramułt) як сусід, власник сусідньої ділянки. Це мала бути доволі типова неоренесансна будівля, яка б вирізнялася високим восьмигранним шпилем. Хоча проєкт затвердили у магістраті Львова, будівництво з невідомих причин так і не розпочали. Згідно з Будівельним статутом Львова від 1885 року, дозвіл в таких випадках автоматично скасовувався через два роки.

У 1892 році з'явилася сучасна вулиця Русових, тоді названа Вишневецьких, прокладена по ділянці №83 ¼.

1895 року Ліхтенгайм замовив новий проєкт будівничому Емануелю Яримовичу (Emanuel Jarymowicz). На той час почали прокладати дорогу, що пізніше стала продовженням сучасної вулиці Коновальця до сучасної Бандери, хоча нову нумерацію не вводили аж до 1912 року. Зважаючи на специфічну п'ятикутну конфігурацію ділянки на розі трьох вулиць, архітектор запроєктував будівлю з двома заокругленими наріжниками накритими двома куполами. Триповерховий будинок мав помістити шість квартир (ДАЛО 2/1/3362:15-19). У порівнянні з проєктом, будівлю реалізували у дещо спрощеному вигляді, з меншою кількістю декору. Після завершення будівництва кам'яницю відділили в окрему ділянку під конскрипційним 1341 ¼.

У 1906 році новий власник Якуб Шмаленберґер (Jakób Schmalenberger) замовив архітекторові Артурові Шлеєну (Artur Schleyen) запроєктувати підключення кам'яниці до каналізації та отримав на це дозвіл у травні (ДАЛО 2/1/3362:6-9). У 1935 році він залишався її власником, разом з Філіпіною та Францішеком Шмаленберґерами. Адресна книга з цього року подає дані, що Якуб працював службовцем Галицької ощадної каси, а Францішек — службовцем державних залізниць (Księga adresowa Małopolski, 1935). Їхня доля під час Другої світової війни невідома.

Сьогодні будинок залишається житловим. У 2017 році його покрівля з пофарбованої у темно-червоне бляхи була повністю замінена на оцинковану.

Архітектура

Будинок постав на п'ятикутній у формі ділянці на розі трьох вулиць і має нерегулярну форму в плані. На час будівництва він стояв окремо від будь-якої іншої забудови, але передбачалося, що з часом з двох боків до нього будуть прибудовані інші кам'яниці.

Згідно з проєктом від 1895 року, будинок збудований з традиційних матеріалів та конструкцій. Стіни і фундаменти, підвальні перекриття змуровані з цегли, на цегляних склепіннях виконані сходові майданчики. Міжповерхові перекриття — з дерев'яних балок, двосхилий дах містить дерев'яну кроквяно-балкову конструкцію, що накрита листами бляхи. Сходи, ймовірно, кам'яні. Головний вхід, розміщений посередині будинку і провадить до вузьких сіней, а звідти до сходової клітки. Сходи типової форми, двомаршеві. Звідти вхід до двох квартир по боках. Ззаду передбачалися галереї для доступу до туалетів-виходків, а також до помешкання сторожа на першому поверсі.

На другому-третьому поверхах мало розташовуватися по дві квартири, одна три-, друга — чотирикімнатна, кожна з кухнею і великим передпокоєм. На першому поверсі згідно з оригінальним кресленням, кімнати з заокругленими стінами мали містити крамниці, однак незрозуміло, яким чином вони мали діяти, оскільки від житлових приміщень не відділялися. У підвальному поверсі мали міститися складські приміщення, перекриті сегментними склепіннями. Ймовірно, протягом ХХ століття будинок зазнав значних перепланувань починаючи вже від 1906 року, коли проведення каналізації дозволило влаштувати туалети та ванни всередині квартир.

У вирішенні фасадів застосовані мотиви неоренесансу і необароко. Поверхня першого поверху рустована і відділена міжповерховою тягою; фасад вище отинькований і гладкий. Всі вікна прямокутні. На першому поверсі вікна мають фактурні декоративні замкові камені. Вікна другого поверху фланковані канельованими пілястрами, а зверху мають трикутні сандрики з тригліфами у фризі. Вікна третього поверху мають профільовані обрамлення з "вушками" і з вкрапленнями русту, а також замковими каменями з маскаронами. Фасад завершений ліпним карнизом. Над заокругленими частинами фасаду здіймаються півциркульні куполи з ліхтарями і металевими флюгерами.

Найбільше декорованими є заокруглені частини фасаду. Зокрема тут розміщені балкони заокругленої необарокової форми на масивних консолях. Ймовірно, консолі лише імітують камінь, а є відлитими з металу й порожніми всередині. Балкони третього поверху — у формі мушлі. Всі вони огороджені ажурними металевими огорожами. Кілька приміщень зберігають історичну віконну столярку, її членування характерне для сецесійної архітектури початку 1900-х років, а не для 1895 року, коли будинок зводили.

Накреслений Емануелем Яримовичем фасад дещо відрізняється від реалізованого. Зокрема, він мав бути значно різноманітнішим і барвистішим. Стіни на рівні другого-третього поверхів мали бути обличковані цеглою, портали мали мати більш вигадливі необарокові завершення, вікна — інакші обрамлення, а завершуватися фасад повинен був аркатурою, можливо з кольоровими вкрапленнями. Значно проробленішими мали бути й куполи — однак, ймовірно, що куполи до 2017 року вже були неавтентичними, заміненими десь у період після Другої світової війни.

Люди

Александр Ліхтенгайм (Aleksander Lichtenheim) — власник ділянки і замовник спорудження будинку у кінці ХІХ століття
Адам Топольніцький (Adam Topolnicki, 1860–?) — архітектор, працівник технічного відділу намісництва у Львові, автор нереалізованого проєкту будинку з 1890 року
Людвік Бальдвін-Рамулт (Ludwik Baldwin-Ramułt, 1857–1929) — архітектор, у 1890 році — власник сусідньої ділянки
Артур Шлеєн (Artur Schleyen, 1866–1912) — архітектор, проєктував підключення будинку до каналізації
Якуб Шмаленберґер (Jakób Schmalenberger) — власник будинку з 1900-х років до 1939
Філіпіна Шмаленберґер (Filipina Schmalenberger) — співвласниця будинку до Другої світової війни
Францішек Шмаленберґер (Franciszek Schmalenberger) — співвласник будинку до Другої світової війни
Емануель Яримович (Emanuel Jarymowicz, 1865–?) — будівничий, автор проєкту будинку

Джерела