Вул. Персенківка, 10 – Будинок культури Львівського автобусного заводу ID: 2703

Костел і монастир кармелітів босих збудований у 1933-1938 роках за проєктом Людомила Дюрковича і Станіслава Маліни. Після 1946 року костел перетворили на будинок культури Львівського автобусного заводу. З 2001 року стоїть пусткою. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Історія

Костел кармелітів босих діяв у Львові з XV століття. Перший костел у Львові не зберігся, у XVII столітті зведений бароковий храм, який досі існує за адресою вул. Винниченка, 22. Наприкінці XVIII століття, внаслідок Йосифінських реформ, цей костел від кармелітів босих забрали, а монахи перемістилися за межі Львова.

У міжвоєнний період кармеліти босі вирішили повернутися до Львова. Оскільки храм, який кармеліти збудували у XVII столітті, належав іншому ордену, вони взялися за спорудження нової будівлі. Ініціативу підтримував римо-католицький архієпископ львівський Болеслав Твардовський (Bolesław Twardowski). Монахи отримали дозвіл від т. зв. Definitorium Generalnego на купівлю земельних ділянок на Персенківці, території, що раніше належала до села Кульпарків під Львовом, а після приєднання до міста в 1931 році, почала активно забудовуватися. В архіві кармелітів босих зберігся документ про купівлю ділянок: у 1930 році його подав провінціал кармелітів босих о. Антоній Фощинський (Antoni Foszczyński) до урядового комісара Львова і міської ради (Skrabski, 2004, 280).

Справа купівлі ділянки не вирішилася одномоментно. Як вказує дослідник Юзеф Скрабський, кармеліти бажали придбати територію поруч з електростанцією — однак міська влада мала на неї інші плани: збудувати в тій околиці ринок, філію магістрату, житло і парафіяльний костел. Тож монахи придбали більш віддалену територію, розташовану поза залізничними коліями.

У 1932 році монахи отримали канонічний дозвіл на зведення костелу. У квітні 1932 року почалися роботи з закладання фундаментів (Skrabski, 2004, 281). 5 лютого 1933 року відбулася церемонія освячення наріжного каменя, яку провів архієпископ Твардовський (Wanat, 1979, 186).

Перший проєкт будівлі, який виконав архітектор Людомил Дюркович (Ludomił Gyurkovicz), датується ще 1931 роком. Далі проєктування здійснював Дюркович спільно з архітектором Станіславом Маліною (Stanisław Malina). Керівником будівництва був Володимир Ващишин (Włodzimierz Waszczyszyn). Будівництво, яке почали у 1932 році, затримувалося, зокрема через формальні причини: Будівельний департамент магістрату надав остаточний дозвіл на будівельні роботи лише у 1933 році, при цьому вимагав внесення змін до проєкту, а зведення високої вежі заборонив. Від кармелітів процесом будівництва керував отець Анджей (ks. Andrzej), у миру — Францішек Ґдовський (Franciszek Gdowski) (Skrabski, 2004, 281).

Будівництво затягнулося на роки через фінансові проблеми і через конфлікт монахів з архітекторами, які по-різному розраховували вартість подальших робіт. Багато матеріалів, церковних предметів тощо, кармеліти збирали як пожертви.

У 1936 році після від'їзду отця Анджея до Вільна, будівництвом став займатися отець Ґжеґож (ks. Grzegorz), у миру — Болеслав Садовський (BolesławSadowski). За його ініціативи був створений спеціальний комітет, до якого увійшли президент міста Львова Станіслав Островський (Stanisław Ostrowski), начальник громади Козельники Станіслав Бєрначік (Stanisław Biernacik), депутат міської ради Тадеуш Гьофлінґер (Tadeusz Höflinger) та інші очільники місцевих громад. Комітет займався збором коштів, звертався як до громадян, так і до міністерств за фінансовою підтримкою; кармеліти отримали допомогу з міського бюджету — що зрештою й дозволило завершити будівництво.

16 липня 1938 року архієпископ Болеслав Твардовський освятив храм, хоча він ще не був остаточно завершений. Костел присвятили Марії Божій Шкаплерній. Монастир у тому числі мав освітню функцію: монахи тут мали вивчати теологічно-філософські науки (Skrabski, 2004, 280).

У роки Другої світової війни приміщення монастиря зайняла радянська армія, потім — німецька військово-будівельна команда (OrganisationTodt). Відбувались перебудови і перепланування: нові сходи, ванні кімнати, використовувалася робота полонених. Поруч розміщувалася важка військова техніка і польова кухня (Skrabski, 2004, 289).

6 травня 1946 року кармеліти босі остаточно покинули Львів разом з польською громадою в межах так званої "репатріації". Комплекс спершу перетворили на магазин і станцію технічного обслуговування. Невдовзі приміщення передали Львівському автобусному заводу, який ділив його з ВАТ "Укравтобуспром". У костелі зробили виробниче приміщення, а в келіях монастиря розмістили адміністрацію та конструкторське бюро ЛАЗ. Саме тут інженери розробляли креслення автобуса ЛАЗ-695, зокрема Віктор Осепчугов, Карпо Атоян, Рубен Акопян та інші.

У січні 1954 року працівники ремонтно-будівельного цеху поглиблювали підвал монастиря та знайшли скарб — ювілейні медалі, ікони з зображенням Божої Матері, сережки, браслети, персні, два з яких з каменями світло-блакитного кольору, масивний ланцюг тонкої ювелірної роботи.

У 1968 році на другому поверсі монастиря розміщувалась машинолічильна станція, яка обслуговувала, окрім ЛАЗу, ще "Львівприлад" та "Львівсільмаш". Спогади колишніх працівників дозволяють встановити деякі деталі щодо роботи технічних працівників. Зокрема, пані Ольга працювала тут на табельних машинах, які обчислювали зарплати, виробничі послуги, замовлення. Заробітна плата давалася їй нелегко — тисяча оброблених перфокарт коштувала декілька копійок (Хараба, 2022).

Після того, як завершилося будівництво окремих виробничих цехів, костел став Будинком культури з актовим залом на 300 осіб. Тут почали діяти гуртки та самодіяльні колективи, наприклад хор ЛАЗу "Червона калина". Згодом, поруч додалася бібліотека технічної та художньої літератури, а в монастирі запрацювала їдальня. Також, з цим будинком культури пов'язаний і Вокально-інструментальний ансамбль "Ватра". За даними suspilne.media, що покликається на Мар'яну Хемій, у 1979 році Львівська філармонія запросила до цієї ВІА ансамбль "Ритми Карпат", що діяв при Будинку культури ЛАЗ-у. Таким чином, у ВІА увійшли Ігор та Оксана Білозори, а також Мар'ян Шуневич (Заблоцька, 2024).

За спогадами конструкторки Галини Терлецької: "… в ВКЕІ Автобуспромі [Всесоюзний конструкторсько-експериментальний інститут] був дуже гарний свій ансамбль. І який складався так само з конструкторів, тобто з працівників ВКЕІ Автобуспрому. В нас була дуже гарна виконавиця Таня Кутляєва. Кутляєва-Дем'янова. Вона гарно співала. З мого відділу шасі був дуже гарний гітарист… Мені здається, що вони називалися "Дизель".

2004 року після того, як підприємство збанкрутувало, комплекс будівель опинився у заставі АТ "Державний експортно-імпортний банк України". Припинили свою діяльність гуртки та самодіяльні колективи, а приміщення спорожніли.

У 2010-х краєзнавці додавали будівлю до екскурсійних маршрутів Сиховом. Піднімалося питання про реставраційні роботи, передачу комплексу римо-католицькій церкві. У межах ініціатив щодо збереження цих будівель, у 2018 році комплекс внесли до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення, а в 2019 році зареєстрували електронну петицію до Львівської міської ради. Пізніше того року в будівлі сталася пожежа. Львівська міська рада повідомляла про намір взяти комплекс в оренду на три роки за 1 гривню й звернулася до арбітражного керуючого ТЗоВ "Львівський автобусний завод" Андрія Надлонка, однак питання залишилося невирішеним: станом на сьогодні (2025) костел і монастир стоять пусткою.

Архітектура

Костел є тринавовою базилікою, з вівтарем орієнтованим на південний схід, до неї з південного боку прилягає монастир. У 1930-х роках цей комплекс розташовувався на розі вулиць Персенківка і Освєча, остання сьогодні не існує. Ділянка розміщувалася поміж залізничною колією Львів – Чернівці та іподромом, який сьогодні не існує.

Архітектурне вирішення костелу й монастиря перегукується з аналогічними місцевими бароковими комплексами, зведеними у XVII – XVIII століттях. Однак тут спрощені, геометричні, зокрема головний фасад костелу завершений загостреним трикутним аттиком, а властиві бароко волюти по боках замінені на прості трикутники. Лише під вінцевим карнизом розміщувався скульптурний фриз, а півциркульні вікна мали прості обрамлення. Вікна монастиря вже прямокутні, а єдиним декоративним елементом є видовжені підвіконні карнизи, що групують вікна по три.

На головному фасаді костелу розміщувалась ніша з фігурою Матері Божої, яку у 1938 році виконав скульптор Маріан Шпіндлер (Marian Szpindler). До сьогодні скульптура не збереглась. Аналогічна ситуація з фігурою святого Йосифа, також роботи Шпіндлера, що стояла перед храмом.

Фундаменти, більшість перекриттів, у тому числі хрестових склепінь були виконані з залізобетону, стіни вимурувані з цегли, отиньковані. Цегла походила з львівських підприємств: Радзівіл, Віммер і Спілка (Radziwiłł, Wimmer i Ska), а також з цегельні Райса (Reiss). Шутровий камінь для виконання фундаментів доставили з кар'єрів у Давидові і Стрию. Дах покривали дахівкою — частину отримали з Поморських керамічних закладів у Ґрудзьонжі, а частину в Добжехові. У костелі та монастирі була проведена електрика, водопостачання, каналізація, центральне опалення та телефон. Юзеф Скрабський, покликаючись на архіви кармелітів босих, подає детальні дані про перебіг будівництва, використані матеріали та залучені особи й фірми. Так само детально він перелічує церковні предмети, що розміщувалися у костелі (Skrabski, 2004, 279–292).

У радянський час колишній костел перебудовували, в частині простору підняли рівень підлоги. У вікнах замінили вітражі, зробили розписи на автобусну тематику. З усіх сторін костел оточують прибудови, що виглядають хаотично і спотворюють образ храму, сама будівля перебуває в аварійному стані.

Люди

Станіслав Бєрначік (Stanisław Biernacik) — начальник громади Козельники у 1930-х роках
Володимир Ващишин (Włodzimierz Waszczyszyn) — керівник будівництва костелу і монастиря
Тадеуш Гьофлінґер (Tadeusz Höflinger, 1882–1951) — підприємець, власник фабрики шоколаду, депутат Львівської міської ради на початку ХХ століття
Францішек Ґдовський (Franciszek Gdowski) або отець Анджей (ks. Andrzej) — настоятель монастиря і керівник будівництва
Людомил Дюркович (Ludomil Gyurkovich, 1899–1980) — польський архітектор угорського походження випускник Віденської і Львівської політехнік, проєктант костелу і монастиря
Станіслав Маліна (Stanisław Malina) — архітектор, співпроєктант костелу і монастиря
Болеслав Садовський (Bolesław Sadowski) або отець Ґжеґож (ks. Grzegorz) — настоятель монастиря і керівник будівництва
Болеслав Твардовський (Bolesław Twardowski, 1864–1944) — римо-католицький архієпископ львівський у 1923–1944 роках
о. Антоній Фощинський (Antoni Foszczyński) — провінціал кармелітів босих у Львові
Маріан Шпіндлер (Marian Szpindler) — скульптор, автор фігур Діви Марії і святого Йосифа, що не збереглися
Станіслав Островський (Stanisław Ostrowski, 1892–1982) — лікар, політик, президент міста Львова у 1936–1939 роках

Джерела