Вул. Коновальця, 27 – житловий будинок (колишня вілла) ID: 1396

Віллу збудувала в 1898-1899 роках підприємиця Гелена Бромільська за проєктом Станіслава Маєрського; здійснював будівництво Станіслав Дец. У 1908 році на замовлення Кшиштофа Кьоппеля фірма Івана Левинського надбудувала 2-ий поверх. Зразок неоготики; пам'ятка архітектури місцевого значення. Сьогодні (2025) це — квартирний будинок.

Історія

Протягом ХІХ століття тут розташовувалася більша ділянка під конскрипційним номером 104 ¼, що належала до вулиці Мурарської (сучасної Єфремова).

Наприкінці 1892 року тут почали прокладати вулицю Коновальця, що тоді отримала назву вулиця 29 Листопада — в честь антиросійського повстання 1863/1864 років. Це пов'язано з ініціативою родини Франців: Юзефи і її сина Антонія, власників гіпсових кар'єрів неподалік, які прагнули до модерної забудови всієї цієї околиці. Прокладення вулиці почалося з того, що Франци розпочали будівництво двох вілл: сьогодні вони мають адреси вул. Коновальця, 47 і 46. Поміж іншими, до ініціативи приєдналися Міколай Рибовський (Mikołaj Rybowski), який збудував собі віллу на теперішній Коновальця, 26, та архітектор Іван Левинський.

У жовтні 1897 року частину ділянки 104 ¼, якою володіла Генрика Купчик (Henryka Kupczyk), придбала Гелена Бромільська. Ділянка закоштувала їй 5369 золотих ринських (Lwowianin, 1898, 123).

Гелена Бромільська народилася як Гелена Цецилія Гавранек (Helena Cecylia Hawranek). Її батько Едвард був львівським бізнесменом, який торгував папером і канцелярськими товарами. В свою чергу, його батьками були морав'янин Йозеф з містечка Фридек-Містек і неназвана аристократка з Італії (Kotłobułatowa, 2022, 24). У 1886 році, 18-річна Гелена одружилася з Яном Бромільським (Jan Bromilski), колишнім працівником крамниці її батька, який відкрив власну аналогічну крамницю в будинку Ґранд готелю.

"Колоколин фабрика гіпсу Гелени Бромільської"

Гелена взялася за власний бізнес — через десять років заміжжя вона у 1896 році придбала гіпсовий кар'єр у селі Колоколин неподалік Рогатина. Первинною розробкою кар'єру займався краківський архітектор Юзеф Покутинський (Józef Pokutyński); у 1891 році в Кракові була зареєстрована спілка, до якої крім нього увійшли: Юзеф Нєдзвєдський (Józef Niedzwiedzki), Гелена з Кремерів Рюдель (Helena z Kremerów Rydel), Марія Нітшова (Marya Nitschowa) і барон Александр Ґостковський (Aleksander Gostkowski) (Gazeta Lwowska. 1891, Nr. 165, s. 8). Їхнє підприємство називалося "Перша крайова фабрика гіпсу, роман- і портланд- цементу в Колоколині А. Ґостковський, Й. Нєдзвєдський і Сп." Бромільська переназвала підприємство на: "Колоколин фабрика гіпсу Гелени Бромільської".

Гелена Бромільська включила саме своє ім'я у назву фабрики, проте єдине її представництво у Львові розміщувалося в канцелярській крамниці її чоловіка Яна. Що більше, право на доставку матеріалів зі своєї фабрики вона продала фірмі Й. Вольґнер і Спілка (J. Wolgner i Sp.), а собі зберегла право виняткового постачання матеріалів лише до Львова (Kurjer Lwowski, 1897, Nr. 128, s. 6).

Насамперед, підприємство мало справу з гіпсом та алебастром. Ще раніше колоколинський алебастр використовували львівські скульптори: Леонард Марконі (Leonard Marconi), наприклад для декору інтер'єру Галицької ощадної каси та костелу Францисканок, а також Антоній Шимзер (Sołtyński, 1896, 276). У 1898 році Гелена Бромільська постачала матеріали на будівництво Національного касино у Львові (Dodatek do Nr. 163 Kurjera Lwowskiego, 1898, s. 3). Газета Kurjer Lwowski також повідомляла про начебто велике замовлення алебастру віденською фірмою на п'єдестали бюсту імператора Франца Йосифа І до п'ятидесятиріччя його правління в 1898 (Kurjer Lwowski, 1897, Nr. 311, s. 3).

У 1896 році Колоколин відвідала львівська делегація, до якої увійшли професори політехніки та промислової школи: Юліан Захарієвич (Julian Zachariewicz), Леонард Марконі (Leonard Marconi), Ян Непомуцен Франке (Jan Nepomucen Franke), Зиґмунт Ґорґолевський (Zygmunt Gorgolewski) та кілька інших осіб. На основі побаченого, Авґуст Солтинський (August Sołtyński), інженер та промотор індустріалізації Галичини, написав схвальну статтю у фаховій пресі — а щоденні львівські газети передрукували перекази. Солтинський описав крайобраз невеликого села з розбитою дорогою і хатами під стріхами, посеред яких стирчать фабричні комини, вочевидь збудовані зовсім недавно. Він зауважив, що ані романцементу, ані портландцементу делегація там не побачила, однак наявний там алебастр порівняв із знаменитим у світі карарським мармуром. Він похвалив якість матеріалів, у тому числі гіпсу, і виразив надії, що колоколинський гіпс — в разі успішного керівництва Бромільської — витіснить з місцевого ринку німецькі аналоги, що буде корисно для економіки Галичини (Sołtyński, 1896, 276–278).

Схоже, фірма Бромільської проіснувала менше десяти років. У 1904 році Гелена отримала право представництва у фірмі свого чоловіка (Przegląd prawa i administracyi, 1904, Nr. 5, s. 62), а після його смерті у 1909 році продовжувала саме його бізнес (Kurjer Lwowski, 1909, Nr. 414, s. 5). Фабрику у Колоколині вона продала: довідник промисловості Галичини з 1906 року повідомляє, що фабрика стала власністю Герша Мунда (Hersch Mund), мабуть члена родини  львівських виробників кахлів (Skorowidz przemysłowy, 1906, 166). Відтепер матеріали з цієї фабрики можна було придбати не лише у Мундів, а й у інших посередників у Львові (Kurjer Lwowski, 1905, Nr. 170, s. 7).

Вілла Гелени Бромільської

Згідно з адресними книгами Львова, першою адресою Бромільських була вулиця Карла Людвіга, 13 (проспект Свободи) — старий будинок Ґранд готелю — тобто жили вони безпосередньо поруч з крамницею Яна. Потім вони звели віллу на Кастелівці, на сучасній вулиці Генерала Чупринки, 5, в якій оселилися в 1890 році.

У 1897 році Гелена Бромільська придбала ділянку на новопрокладеній вулиці 29 Листопада (сучасній Коновальця), де взялася збудувати віллу. Проєкт вона замовила архітектору з Перемишля Станіславу Маєрському (Stanisław Majerski), який запропонував дещо нетиповий для Львова неоготичний дизайн. Підрядником, який здійснював будівництво, був львівський майстер-муляр Станіслав Дец (Stanisław Dec) (ДАЛО 2/1/3379:11-12). На той час це був одноповерховий будинок з невеличкою надбудовою на другому поверсі. В процесі спорудження Дец вніс незначні зміни до планування офіцини (ДАЛО 2/1/3379:14). До вілли також прибудували видовжену господарську офіцину із стайнею на чотирьох коней. Її спершу накреслив львівський будівничий Генрик Сальвер (Henryk Salwer) (ДАЛО 2/1/3379:13), але потім цей проєкт переробив інший муляр, Міхал Макович (Michał Makowicz) (ДАЛО 2/1/3379:10). Оздобну металеву огорожу Бромільська замовила у віденської фірми Hutter i Schrantz (ДАЛО 2/1/3379:15). На більшості цих креслень можна побачити підписи сусідок: Генрики Купчик — власниці будинку на Коновальця, 29 і Ванди Ґонсьоровської (Wanda Gąsiorowska) — власниці тоді незабудованої ділянки №25а. 

У час будівництва, будинок мав адресу вул. 29 Листопада, 15. Йому присвоїли конскрипційний номер 1468 ¼. Вілла була розрахована на одну сім'ю. Вона мала обширний салон і їдальню з вікнами на вулицю; кабінет, велику батьківську спальню і дитячу кімнату з вікнами у двір. Скраю офіцини і в цоколі містилися службові кімнати. Через сходи можна було піднятися до єдиної кімнати на другому поверсі, що підписана як кімната практикантів — ймовірно, це пов'язано з потребами бізнесу. Львівські адресні книжки з 1901–1904 років вказують цей будинок як житло Яна Бромільського, тоді як Гелена в них не згадана.

Будинок Кшиштофа Кьоппеля

У пресі збереглося повідомлення, що у 1903 році Гелена Бромільська продала будинок на вулиці Мурарській, 4а – Листопада, 17 Кшиштофу Кьоппелю за 66000 крон — приблизно у шість разів дорожче, ніж за скільки вона в 1897 році придбала незабудовану ділянку (Lwowianin, 1903, 52). Схоже, однак, що це була не єдина нерухомість Бромільських на цій вулиці — у 1906 році Ян Бромільський виставив на продаж іншу ділянку на вулиці Мурарській і Листопада (Kurjer Lwowski, 1906, Nr. 155, s. 4).

Кшиштоф Кьоппель (Krzysztof Koeppel), який згадується в адресних книгах Львова лише як власник нерухомостей, був, схоже, й землевласником поза містом, зокрема Великого Скнилова (ймовірно йдеться про частину сучасного села Скнилів). В одному газетному повідомленні він названий адміністратором нерухомості графа Сєменського-Левицького (Słowo polskie, 1902, Nr. 600, s. 4).

У 1905 році він вніс у міську касу 500 крон як внесок у прокладання міської каналізації по вулиці 29 Листопада (Коновальця), а потім мав сплатити 149 крон за підключення до неї вілли (ДАЛО 2/1/3379:7). Проєкт підключення нарисував будівничий Авґуст Боґохвальський (August Bogochwalski) (ДАЛО 2/1/3379:16).

У 1908 році Кшиштоф Кьоппель замовив розбудову вілли Іванові Левинському (Jan Lewiński). На кресленнях стоїть власноручний підпис останнього; тому невідомо, чи ще хтось з архітекторів з його бюро був залучений до проєктування. Стиль вілли був збережений, а добудова зроблена так, що різниця між старою і новою частинами практично непомітна. На фасаді додалися анкери з декоративними кінцівками та фірмові майолікові панно Левинського. Проєкт погодив сусід, власник будинку №29 Алоїз Фердинанд Шуберт (Alojzy Ferdynand Schubert) (ДАЛО 2/1/3379:17-18). Було змінене планування першого поверху, наприклад місце салону зайняв кабінет, а їдальня розмістилася в тильній частині, поруч з кухнею. Загалом, завдяки другому поверху в віллі розмістилися дві рівноцінні квартири, обширні і комфортабельні, а завдяки проведенню централізованого водопостачання і каналізації, у віллі з'явилися ванні кімнати. Адресні книги вказують, що Кьоппель тут був зареєстрований. Інша квартира напевно орендувалася, зокрема адресні книги 1913-1914 років вказують Маріана Раставєцького (Marian Rastawiecki) і Станіслава Бартковського (Stanisław Bartkowski) мешканцями цього будинку опріч Кьоппеля. Перший працював радним в Крайовому суді, другий — податківцем.

Архівна справа цього будинку (ДАЛО 2/1/3379) збережена фрагментарно. Зокрема, невідомо, коли і як була переобладнана господарська офіцина із стайнею на житло. Однак це мало б статися до 1935 року — оскільки адресна книга з того року вказує аж вісьмох мешканців за цією адресою включаючи двох вчительок, електромеханіка, перукаря, а також адміністраторку дому. У 1930-х роках році власником вілли був Владислав Стеслович, економіст, фінансист та політик. У повоєнний час в колишній стайні розмістився ЖЕК, пізніше перетворений на ЛКП "Львівський ліхтар", станом на 2025 — переїхав до іншої локації.

Сусідня ділянка залишалася незабудованою і на початку 1970-х років на ній звели п'ятиповерховий багатоквартирний будинок (введений в експлуатацію 1974 року). Вписаний в історичне архітектурне середовище — поміж віллою і сецесійною триповерховою кам'яницею — будинок має дещо нестандартне планування. Був збережений проїзд до подвір'я, яке стало спільним для будинків №25а і 27. На рівні своїх 2-4 поверхів будинок прилягає до вілли, а саме до її виступу зі сходовою кліткою, чим затемнив останню, і закрив причілок, що аналогічний тому, що на головному фасаді. У дворі розмістився дитячий майданчик і гаражі. Вірогідно, в радянський період вілла була перепланована, переділена на кілька менших квартир. Можливо, тоді ж була втрачена оздобна необарокова в'їзна брама, виготовлена у Відні. На її місці розмістилася брама радянська, виконана зі спаяних металевих труб.

Вілла залишається житловим будинком, є пам'яткою архітектури місцевого значення. Сьогодні, у 2025 році, в ній збережено багато автентичних елементів і навіть більшість дерев'яної віконної столярки.

Архітектура

Розташування на ділянці. Вілла постала на видовженій ділянці, що свого часу простягалася між вулицею Коновальця і Єфремова, від якої пізніше відділилася ділянка для будинку на Єфремова, 36.

Вулицю тут почали прокладати в 1892 році, а ця будівля була тут однією з перших. Віллу запланували так, що вона прилягала брандмауером до сусіднього будинку (Коновальця, 29),  коли той постане, а з іншого боку мала проїзд в глибину подвір'я. Вона зведена в один час з віллою Йоанни Лоренц  (№21, сьогодні не існує), однак на відміну від цієї вілли, яка постала досить віддалено від вулиці, вілла Гелени Бромільської відступила від червоної лінії вулиці на 6 метрів. У подальшому 6 метрів стало стандартом для подальшої забудови вулиці: саме таку відстань вимагали в Будівельному уряді Львова від охочих зводити поруч кам'яниці.

Початково будівля була одноповерховою з невеликим другим поверхом. Її форма у плані наближена до Г-подібної: у неї є приблизно квадратна "фронтова" частина і видовжена бічна офіцина. У неї таким чином було два фасади: вуличний і бічний. Мурована з цегли, її фасади мають відкрите цегляне мурування. У цокольних приміщеннях перекриття цегляні на металевих балках; у решті приміщень — дерев'яні (згідно з оригінальними кресленнями). У декорі застосована кераміка, насамперед майоліка, та декоративний метал. Оригінальна керамічна дахівка, яку видно на кресленнях, не збереглася. Після того, як у 1908 році віллу перебудували на двоповерхову і зробили її квартирним будинком, з нею не відбудовалося більше значних перебудов. Її сприйняття однак відчутно змінила радянська житлова п'ятиповерхівка (№25а). Збудована у 1970-х, вона одним боком торкається до вілли, заходячи на її ділянку, але зберігаючи проїзд до подвір'я, яке стало спільним для цих двох будинків.

Планування вілли. За планами 1898 року, розташовані збоку зовнішні кам'яні сходи вели до сходової клітки, звідки можна було потрапити безпосередньо до кабінету ("кімнати чоловіка") зліва або до безвіконного передпокою, що вів до салону та їдальні справа (з вікнами на вулицю), або спальні зліва. Спальня мала сполучення з кабінетом, за ним в офіцині містилася дитяча кімната, ванна, кухня з окремим входом з подвір'я. До невеликого другого поверху — що займав простір всього лиш над салоном — можна було потрапити через головні сходи. Натомість у цоколі, під салоном і їдальнею, розміщувалися помешкання слуг, а під кабінетом — кімната для сторожа. Решту цоколя займали складські пивниці і пральня. Якщо спочатку планувалося, що за кухнею розміститься комірка, то потім від неї відмовилися, а складське приміщення зробили під кухнею. Далі до офіцини була прибудована стайня на чотирьох коней зі службовими приміщеннями.

Внаслідок надбудови другого поверху в 1908 році, було частково змінене планування. Місце салону зайняв кабінет, їдальня перенесена до офіцини на місце дитячої кімнати (поруч з кухнею), а місце їдальні зайняв салон. Скраю офіцини, за кухнею, збудовані додаткові сходи на другий поверх. На другому поверсі планувальна схема загалом повторена. Однак, замість п'ятьох житлових кімнат тут стало чотири. Над кухнею першого поверху розміщена однокімнатна квартира "кавалерка" з невеликою кухнею і доступом до туалету. У великій квартирі ванна і туалет переміщені. Таким чином перший поверх став квартирою власника — а квартири на другому поверсі стали помешканнями орендарів; це підтверджують і адресні книги Львова які фіксують двох орендарів окрім самого власника.

Образ, фасади і декор. Вілла зведена в неоготичному стилі, її образ досить стриманий. Цегляне мурування тут всюди відкрите — на цоколі і на стінах. Вікна здебільшого лучкової форми. На першому поверсі вікна візуально об'єднані між собою пояском, що викладений цеглою. Під ними розміщені барвисті майолікові панно — додані при перебудові вілли Іваном Левинським у 1908 році. Найяскравішим декоративним елементом є високі цегляні східчасті причілки з довгим віконцем – стилізованою стрільницею. Їх було три: на головному фасаді, на бічному (закритий прибудовою радянської п'ятиповерхівки), і на тильному. Під цими причілками вікна готичні, стрілчасті. Над головним входом є невелике кругле вікно-роза з металевою столяркою.

Стилістика будинку наслідує Червоний будинок (Red House) Вільяма Морріса, збудований Філіпом Вебом в передмісті Лондона. Зведений у 1859-1860 роках, цей об'єкт став відомим значно пізніше з поширенням напрямку ArtsandCrafts. Це була спроба творчо переосмислити середньовічну архітектуру замість точно відтворювати давні зразки; запозичити певні архітектурні принципи, але не перевантажувати будівлі декором. В межах Львова, цю віллу можна порівняти з кількома об'єктами Юліана Захарієвича — зокрема його власною віллою на вулиці Метрологічній, 14а і віллі Яна Стики на Листопадового чину, 11. Станіслав Маєрський, архітектор вілли Гелени Бромільської, був на час проєктування свіжим випускником Політехніки у Львові — у 1891–1897 роках був студентом Юліана Захарієвича (Księga pamiątkowa, 1897).

Огорожа. Гелена Бромільська замовила огорожу в віденської фірми Hutter i Schrantz, які виготовили металеву частину: всього сім секцій з металевими стовпчиками і сітками, оздобну браму з обмежниками і хвіртками по боках. Секції були встановлені на підмурівку, змурованому з аналогічної цегли, що й сам будинок. Ділянка вілли не включала територію збоку, на якій потім постала п'ятиповерхівка — тим не менше, цей радянський будинок має таку саму огорожу, що й вілла. Оригінальна брама була втрачена, її місце займає неавтентична конструкція зі спаяних труб, але решта огорожі збереглася.

Люди

Станіслав Бартковський (Stanisław Bartkowski) — податківець, мешканець будинку напередодні Першої світової війни
Авґуст Боґохвальський (August Bogochwalski) — будівничий
Гелена Бромільська, нар. Гавранек (Helena Bromilska z domu Hawranek) — львівська підприємиця, власниця фабрики гіпсу й алебастру в Колоколині (тепер Івано-Франківської області), ініціаторка побудови вілли, кілька років мешкала тут зі своєю сім'єю: чоловіком Яном і чотирма дітьми
Ян Бромільський (Jan Bromilski) — львівський підприємець, власник крамниці паперу і канцелярського приладдя, чоловік Гелени Бромільської і мешканець вілли
Міхал Вальчак (Michał Walczak) — електромеханік, мешканець будинку в 1935 році
Станіслав Дец (Stanisław Dec) — львівський концесіонований майстер-муляр, здійснював будівництво вілли
Станіслав Дроздовський (Stanisław Drozdowski) — працівник суду на пенсії, мешканець будинку в 1935 році
Казімєж Кульчицький (Kazimier Kulczycki) — інженер-хімік, мешканець будинку в 1935 році
Кшиштоф Кьоппель (Krzysztof Koeppel) — власник вілли з 1903 року (невідомо до якого часу), адміністратор нерухомості у графа Сєменського-Левицького (?), власник нерухомості
Іван Левинський (Jan Lewiński) — архітектор і будівельний підприємець, його фірма надбудовувала другий поверх до вілли в 1908 році
Станіслав Маєрський (Stanisław Majerski, 1872–1926) — архітектор з Перемишля, автор проєкту одноповерхової вілли у 1898 році
Міхал Макович (Michał Makowicz) — концесіонований майстер-муляр
Генрик Мілко (Henryk Milko) — перукар, мешканець будинку у 1935 році
Йоанна Міхль (Joanna Michl) — вчителька, мешканка будинку у 1935 році
Юзефа Наконечна (Józefa Nakoneczna) — вчителька, мешканка будинку в 1935 році
Маріан Раставєцький (Marian Rastawiecki) — радний в Крайовому суді і мешканець будинку напередодні Першої світової війни
Генрик Сальвер (Henryk Salwer) — будівничий
Авґуст Солтинський (August Sołtyński, 1842–1915) — залізничник, член міської ради, просував індустріалізацію Галичини, написав статтю про фабрику Гелени Бромільської у 1896 році
Владислав Стеслович (Władysław Stesłowicz) — економіст, політик, власник і мешканець вілли у міжвоєнний час і до Другої світової війни

Джерела