Вул. Коновальця, 17 – житловий будинок ID: 1391

Триповерховий будинок збудований у 1910-1911 роках для пекаря Ізраеля Гірша Кеслера. Проєкт розробляв і реалізовував Влодзімєж Савчак. Дизайн сецесійного фасаду спроєктував Броніслав Бауер — однак його виконали в спрощеній формі. Сьогодні (2025) будинок житловий, на першому поверсі діє салон краси.

Історія

Протягом ХІХ століття на цьому місці розташовувалася велика ділянка під конскрипційним номером 86 ¼ — вона займала територію між сучасними вулицями Коновальця, Київською та Єфремова та не доходила до вулиці Мельника. Після її розпарцелювання, невелику частину придбав пекар Ізраель Гірш Кеслер (Izrael Hirsch Kessler), який мешкав тоді на вулиці Роберта Домса, 14 (сучасна вулиця Війтовича). У листопаді 1910 року він отримав дозвіл на будівництво триповерхової кам'яниці (ДАЛО 2/1/3369:1). Креслення підписав інженер і ліцензований будівничий Влодзімєж Савчак (Włodzimierz Sawczak), до проєктування був також залучений архітектор Броніслав Бауер (Bronisław Bauer, нар. 1851). Саме останній запроєктував фасад кам'яниці (ДАЛО 2/1/3369:12), а також підключення будинку до каналізаційної мережі (ДАЛО 2/1/3369:16). В архівній справі про будівництво не збереглося документів, які б виявляли будь-яке залучення фірми Івана Левинського, яке деколи як гіпотезу стверджували в літературі (Cielątkowska, Onyszczenko-Szwec, 2006). Після завершення будівництва, нерухомість отримала новий конскрипційний номер 2118 ¼.

Згідно із списком власників нерухомості за 1916 рік, цей будинок став власністю Ванди зі Шляутів Новотної (WandazeSchlautówNowotna). У цьому році Влодзімєж Савчак запроєктував роботи з гідроізоляції кількох цокольних приміщень, що свідчить про плановане облаштування тут помешкань. Креслення підписав і затвердив урядовий комісар Львова Адам Ґрабовський (ДАЛО 2/1/3369:13-14). Ймовірно саме тоді в тих самих приміщеннях збільшили вікна, для чого викопали трохи ґрунту та влаштували неглибокі віконні шахти, які існують до сьогодні.

Адресна книга 1935 року називає власниками кам'яниці Пауліну та Бер. Віттлінів (Paulina, Ber. Wittlin). Згідно з архівною справою, на 1937 рік власником будинку був Зиґмунт Ґрюнштайн (ZygmuntGrünstein). Оскільки довідник Львова з 1939 року називає його лікарем-інтерном, та не зазначає його спеціалізації, він ймовірно тільки починав свою кар'єру. З початком Другої світової війни він залишився у Львові, адже радянська телефонна книга 1940 року згадує лікаря "З. Грінштайн" за цією адресою. Він не міг більше володіти націоналізованим будинком, однак ще міг якийсь час тут мешкати. Його подальша доля під час війни невідома.

У квітні 1937 року міський уряд звертався до Ґрюнштайна з вимогою поремонтувати занедбані фасади кам'яниці та офіцини (ДАЛО 2/1/3369:4). Однак власник "почувався покривдженим" таким рішенням, підкреслюючи в своїй апеляції добрий стан фасаду завдяки здійсненому частковому ремонту. Він просив дозволити йому відкласти деякі ремонтні роботи на 1938 рік, покликаючись зокрема на низький дохід від здавання квартир в оренду, однак що місто, що воєводський уряд, як вища інстанція, були проти відтермінувань.

Протягом ХХ століття будинок залишався житловим і ззовні не зазнав радикальних змін. Віконна столярка замінена на металопластикову, над входом і балконами з'явивилися металеві дашки. Квартири всередині швидше за усе переплановані у 1940-х і з 1990-х. На місці одного з вікон справа від проїзду був пробитий вхід, де сьогодні розміщений салон краси.

Архітектура

Будинок триповерховий, мурований, ззовні отинькований. У плані П-подібний — до головного "фронтового" корпусу будинку прилягає Г-подібна офіцина. Документація про будівництво практично не збереглася, що ускладнює аналіз планування і конструкцій будинку. Судячи зі збереженого креслення цокольного поверху, виглядає, що на кожному з трьох основних поверхів початково розміщувалося по чотири квартири — дві у фронтовому корпусі, дві у тильному. Зважаючи на рік будівництва (1910-1911), будинок був одразу підключений до централізованої каналізації та мав туалети й ванні кімнати всередині помешкань та, ймовірно, електрику й газ. Швидше за все також має залізобетонні міжповерхові перекриття.  

Композиція головного фасаду загалом відповідає проєктованому у 1910 році, однак він виконаний у значно спрощеному вигляді, напевно для здешевлення будівництва. Його загальна композиція досить традиційна, тектонічна, властива для історизму ХІХ століття. Зокрема, перший поверх рустований та відділений міжповерховим карнизом. Фасад симетричний за винятком розташування брами-проїзду; у ньому заакцентована центральна вісь — на ній розміщенений широкий тонкий ризаліт з аттиком.

Фасад був запроєктований під сильним впливом сецесії, яка мала проявлятися у ліпних декоративних деталях, застосуванні кахлів та площин з кількома видами фактурного тиньку, а також наростанні кількості декору догори з кульмінацією на вінцевому карнизі. По центру мав розміщуватися одновіконний еркер, однак від всіх цих деталей відмовилися в процесі будівництва. Таким чином, поверхня фасаду в рівні 2-3 поверхів гладка, пожвавлена лише розміщенням балконів, підвіконних карнизів та сандриків. На аттику замість вікна-люнета розмістилася скульптурна композиція з гербом "Погоня" (Pogoń), чий зв'язок з початковим власником будинку Ізаком Гершем Кеслером незрозумілий.

Люди

Броніслав Бауер (Bronisław Bauer) — архітектор, автор проєкту фасаду та підключення будинку до каналізаційних мереж
Пауліна і Бер. Вітліни (Paulina, Ber. Wittlin) — власники будинку (1935)
Адам Ґрабовський (Adam Grabowski) — урядовий комісар міста Львова з 1915 року, чия посада замінювала повноваження президента (мера) міста
Зиґмунт Ґрюнштайн (Zygmunt Grünstein) — лікар, власник будинку у 1937-1939 роках, мешканець будинку
Ізраель Гірш Кеслер (Izrael Hirsch Kessler) — пекар, замовник і перший власник будинку
Ванда з Шляутів Новотна (Wanda ze Schlautów Nowotna) — власниця будинку (1916)
Влодзімєж Савчак (Włodzimierz Sawczak) — будівничий, здійснював будівництво

Джерела