Вул. Коновальця, 15 – житловий будинок ID: 1390

Триповерховий будинок у стилі сецесії зведений у 1907-1908 роках. Будівничим, який підписав проєкт і здійснював будівництво, був Міхал Фехтер. Проєктантом був сам власник — архітектор Юзеф Ліндер. Пізніше кам'яниця була власністю адвоката Нусбрехера, купця Адольфа Баума, аптекаря Юзефа Кімельмана. Сьогодні (2025) будинок залишається житловим. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Історія

Ділянка під цей будинок була виділена на початку ХХ століття з великої ділянки під конскрипційним 87 ¼, що відносилася до вулиці На Байках (сучасна Київська). Цей фрагмент вулиці Коновальця був прокладений лише у 1892 році, а до того на її місці не було жодної дороги.

Ділянку під будинок №15 придбав архітектор Юзеф Ліндер (Józef Linder) разом з дружиною Лаурою (також званою Лолою).  Влітку 1907 року вони  подали проєкт на зведення тут триповерхового будинку із офіциною в подвір'ї. Юзеф підписав креслення двічі — як власник і як проєктант, ще один підпис належить Міхалу Фехтеру (Michał Fechter, 1843-1908). Останній був відомим і досвідченим архітектором і будівничим. Мистецтвознавець Юрій Бірюльов припускає, що Ліндер був працівником бюра Фехтера (Бірюльов, 2022, 550).

Коли починалося спорудження цієї кам'яниці, Ліндери вже збудували інший будинок на цій вулиці — за теперішньою адресою Коновальця, 23. Два будинки були цілком аналогічні і за плануванням, і за вирішенням фасаду, лише відрізнялись шириною. У 1906 році проєкт будинку №23 затвердили у львівському магістраті практично без зауважень — натомість проєкт №15 викликав низку запитань. Інженер Станіслав Кшижановський, який працював у Будівельному департаменті та розглядав обидва проєкти, заявив, що фасад будинку №15  "не відповідає вимогам доброго смаку", а також що потрібно виготовити детальніші креслення конструкції триметрового аттика — що вказувало на потенційну нестабільність такого елемента. Крім цього, він назвав недопустимими підвальні склепіння товщиною 8 см, які він рекомендував потовщити до 15 см. Як аргументи він назвав "нові кліматичні умови", що неприємні запахи з пивниць проникатимуть до помешкань, а також що кімнати буде важко опалювати (ДАЛО 2/1/3367:1-2). Таких зауважень до будинку №23 роком раніше він не мав (ДАЛО 2/1/3375:1-2).

Перед затвердженням проєкту, у магістраті вислухали також сусідів Ліндера, як це передбачалося Будівельним статутом Львова від 1885 року. Др. Діонізій Кулачковський (Dionizy Kułaczkowski) іменем дружини Олени, а також Ян Гапонович (Jan Haponowicz), власники будинків за сучасною адресою Єфремова, 24 і 26, висловилися проти спорудження офіцини зі стайнею, до них приєднався Теодор Рудзінський (Teodor Rudziński) іменем дружини Теофіли, які недавно придбали ділянку на розі теперішніх вулиць Київської і Коновальця, але ще нічого там не звели. Вони заявляли, що стайня спричинятиме сморід, притягуватиме мух та оводів, що відлякуватиме орендарів. Вони вимагали, щоб Ліндер зробив в стайні вентиляцію та вивів комини понад висоту триповерхових кам'яниць (ДАЛО 2/1/3367:2-3). Станіслав Кшижановський відхилив вимогу як необґрунтовану, адже вона не відповідала нормам Будівельного статуту Львова. Він зауважив, що в околиці є чимало стаєнь, проти яких ніхто ніколи не протестував, а дана вимога звучала так, наче Ліндеру слід звести фабричний комин, що коштовно і технічно складно. У дозволі на будівництво він зазначив, що у стайні слід дотримуватися зразкової чистоти, що стоки від неї мають бути під'єднаними до каналізації, а яма для кінського гною має бути віддаленою від сусідських ділянок принаймні на 2 метри і щільно закриватися (ДАЛО 2/1/3367:5).

Щойно офіцина була зведена, як Ліндери вирішили перетворити її на житло і надбудувати поверх. Те саме роком раніше вони хотіли зробити з будинком на Коновальця, 23.

Сам триповерховий будинок був завершений у серпні 1908 року, у вересні власники отримали дозвіл на його заселення (ДАЛО 2/1/3367:14-16). Ліндери — а це 32-річний Юзеф, його дружина Лаура та їхні двоє дітей переїхали до будинку. Однак ненадовго: під кінець року вони продали цю кам'яницю адвокатові Леонові Нусбрехеру (Leon Nussbrecher) і його дружині Фрідоліні.

Справа переобладнання офіцини затягнулася, Ліндери почали реконструкційні роботи без дозволу, пізніше виправдовуючись зволіканням магістрату щодо видання дозволів. Справа дійшла до намісництва, де прийняли рішення покарати вже колишнього власника будинку штрафом 50 крон або п'ятиденним арештом. Нусбрехери отримали дозвіл заселяти двоповерхову житлову офіцину влітку 1909 року (ДАЛО 2/1/3367:32-33). На цьому завершується архівна справа про будівництво кам'яниці.

Згідно з адресними книгами, у 1916 році кам'яницею володів Адольф Баум (Adolf Baum). У 1935 — аптекар Юзеф Кімельман з дружиною Анною (Józef, Anna Kimmelman).

Загалом будинок ззовні зберіг свій автентичний вигляд, за винятком того, що більшість оригінальної віконної столярки є сьогодні (2025) втраченою. На рівні планування будинок мав змінитися у 1940-х і 1990-х роках внаслідок націоналізації і приватизації відповідно. Сьогодні він залишається повністю житловим. Одноповерхова будівля у подвір'ї зберігає впізнавану первинну форму стайні, перетворена в житловий будинок.

Архітектура

У плані будинок прямокутний, за винятком виступу сходової клітки на тильному фасаді. Згідно з первинним проєктом, на кожному поверсі містилося по дві трикімнатні квартири з кухнями, а туалети були влаштовані як виходки — з доступом через прохідні кухні і зовнішні галереї. Таке планування характерне для періоду, коли у Львові ще не існувало централізованого водопостачання та каналізації. Однак, для однієї з квартир на плані червоним чорнилом домальована ванна кімната. Можливо, таке виправлення було ідеєю інженерів міського будівельного уряду. Кам'яниця будувалася в той час, коли на вулиці 29 Листопада (сучасній Коновальця) каналізація була прокладена, а проєкт передбачав сполучення з нею. Тому рішення влаштувати такі туалети виглядало застарілим і не могло вважатися комфортним.

Будинок мурований з цегли, отинькований. Згідно з розрізом з 1907 року, всі перекриття — цегляні на металевих балках, така ж конструкція тримає сходову клітку.

Фасад будинку симетричний за винятком розміщення брами проїзду скраю, шестиосьовий. Вирішений в сецесійному стилі, атектонічний. Посередині розміщений чотиривіконний тонкий ризаліт, завершений аттиком з багатим сецесійним декором, зокрема трьома маскаронами, т. зв. вінками Ваґнера, а також гілкою розквітлого дерева — що суттєво відрізняється від дизайну промальованого на збереженому кресленні фасаду з 1907 року. Юрій Бірюльов вважає, що цей декор виконаний Едмундом Плішевським (Бірюльов, 2022, 379).

Перший поверх лише частково рустований, у верхній частині русту — ліпний поясок. Всі прорізи прямокутної форми і без обрамлень. Вікна другого поверху мають заглиблені вставки над перемичками з чотирма квадратами та аналогічні геометричні вставки під ними, також збереглися автентичні металеві жардиньєрки, що поєднують геометричні та квіткові форми. Вікна третього поверху мають ліпні вставки під ними зі стилізованими картушами, стилізовані сецесійні лінійні сандрики зверху. В одного вікна збереглася жардиньєрка.

Два балкони повністю втратили автентичну форму. На фасаді збереглися сліди від їхніх колись масивних консолей, а огорожі замінені на безстильові, виконані з прутів арматури. На кресленні фасаду балкони промальовані схематично й без консолей, тож імовірно були виконані в іншій формі.

Стіни проїзду отиньковані та сьогодні побілені, стіни і частково стелі прикрашені сецесійним ліпним декором у формі листя.

Люди

Адольф Баум (Adolf Baum) — купець, власник будинку в 1916 році.
Маріан Вестрайх (Maryan Westreich) — мешканець будинку у 1914 році.
Ян Гапонович (Jan Haponowicz) — власник одноповерхової вілли на сучасній вулиці Єфремова, 26 (вже не існує).
Зиґмунт Ґавронський (Zygmunt Gawroński) — суддя, мешканець будинку у 1914 році.
Францішек Ґавронський гербу Равіта (Franciszek Rawita-Gawroński, 1846-1930) — польський письменник, публіцист, історик-аматор, мешканець будинку принаймні у 1912-1914 роках.
Владислав Ґождзіковський (Władysław Goździkowski) — практикант страхового закладу, мешканець будинку у 1910.
Леон Ґраф (Leon Graf) — інженер, автор проєкту адаптації офіцини на житлову.
Адам Зайончковський (AdamZajączkowski) — художник, маляр, мешканець будинку у 1914.
Юзеф Зайончковський (JózefZajączkowski)— інженер на пенсії, мешканець будинку у 1914.
Ян Каня (JanKania) — службовець у Крайовому виділі, мешканець будинку у 1914.
Миколай Кирик (Mikołaj Kyryk) — залізничний возний (службовець) та мешканець будинку.
Станіслав Косьцєлєцький (Stanisław Kościelecki) — податковий службовець на пенсії, мешканець будинку у 1914.
Олена і др. Діонізій Кулачковські (Olena, Dionizy Kułaczkowski) — співвласники будинку на сучасній вулиці Єфремова, 24.
Станіслав Кшижановський (Stanisław Krzyżanowski) — інженер-архітектор, працівник Будівельного департаменту магістрату Львова.
Францішек Лєдерер (Franciszek Lederer) — залізничний інженер, мешканець будинку в 1914 році.
Лаура "Лола" Ліндер (Laura / Lola Linder) — співвласниця будинку в 1907-1908 роках.
Юзеф Ліндер (Józef Linder, ~1876 - ?) — архітектор, співвласник будинку в 1907-1908 року і його ймовірний проєктант.
Якуб Ліндер (Jakób Linder) — будівельний майстер, ймовірно родич Юзефа Ліндера, який згадується у кореспонденції.
Леон Нусбрехер (Leon Nussbrecher) — адвокат, придбав будинок в кінці 1908 року.
Фрідоліна Нусбрехер (Fridolina Nussbrecher) — дружина адвоката і співвласниця будинку.
Теодор і Теофіла Рудзінські (Teodor, Teofila Rudziński) — власники сусідньої незабудованої ділянки за сучасною адресою Коновальця, 11б.
Маріан Терліковський (Marian Terlikowski) — інженер, мешканець будинку в 1910 році.
Йоахим Тіш (Joachim Tisch) — архітектор, мешканець будинку в 1914 році .
Антоній Познанський (Antoni Poznański) — комісар крайової Ремісничої палати, мешканець будинку у 1914.
Гелена Прашіл (HelenaPraschil) — вчителька, мешканка будинку в 1914 році
Міхал Фехтер (Michał Fechter) — архітектор і будівничий, підписав креслення будинку та ймовірно провадив будівництво у 1907-1908 роках.
Мєчислав Ябчинський (Mieczysław Jabczyński) — професор гімназії, мешканець будинку в 1914 році.

Джерела