Вул. Грабовського – Мала Максиміліанська вежа №4 ID: 41

Двоярусна казематна артилерійська вежа з підвальним приміщенням та пласкою терасою, увінчаною кренеляжем з машикулями. В плані правильний 9-гранник, з круглим стержнем із забіжними сходами на центральній осі. Збудована з червоної нетинькованої цегли. Збудована невідомим архітектором у 1854 р. на Пелчинській горі. Основне призначення – оборона західного крила Цитаделі. Зараз (2008 p.) вежа перебуває у стадії реставрації і є у приватній власності.

Історія

1854 p.: Початок будівництва максиміліанської вежі ч. 4 – приблизно 1850 р. Архітектор невідомий. Будівництво затвердила Центральна Комісія Оборонного будівництва у Відні. На спорудження цілого комплексу було виділено 150 000 золотих ринських (Піняжко, с. 31). Згідно напису на замковому камені порталу сусідньої подібної вежі ч. 3, побудована у 1854 р.

З 1991 р. стоїть у занедбанні

З 2002 р. вежу передано у користування приватному підприємству. Ведуться реставраційні роботи з переоблаштування вежі під ресторан.

Сьогодні, станом на 2008 р., знаходиться у приватній власності і огороджена парканом. Будівельні роботи припинені.

Архітектура

Форт сполучався з зовнішнім дитинцем укріплення через підйомний дерев'яний міст, перекинутий через сухий рів форту. При піднятті полотно моста закривало браму головного входу, а додатковою перешкодою була цистерна з водою, влаштована під мостом.

Вежа є дев'ятигранною в плані, з прямовисними, викладеними з червоної нетинькованої цегли стінами. Просторово вежа складається з двох надземних, двох підземних рівнів, розташованих під частиною споруди та завершена відкритою артилерійською терасою. Гвинтові сходи вертикальної комунікації розташовані в центральному циліндрі, що виходить на терасу та завершений купольним склепінням. Головний вхід до вежі влаштований в рівні першого поверху через підйомний міст зі сторони дитинця цитаделі. Планувальна структура першого поверху сформована приміщенням головного входу, коридором, що по колу огинав частину об'єму сходової клітки та з двох сторін виходив до великого залу, який займає п'ять прясел зовнішньої стіни та призначався для проживання солдат. У радіальних стінах приміщення головного входу були влаштовані чотири косі бійниці для легкої зброї, ще одна розташована у стержні сходової клітки. В приміщенні зліва від входу був влаштований туалет, про що свідчать виходи мурованих колодязів, як в середині так і на зовні у фосі сухого рову.

З коридору можна було зайти ще до двох житлових приміщень, обмежених радіальними стінами та розташованих справа від входу. Підвальне приміщення малих веж використовувався для зберігання амуніції та провіанту і нараховував окрім радіального коридору три малих та одне більше приміщення. Саме тут в підлозі підвалу був влаштований круглий люк, що вів до приміщення ще нижчого рівня, в якому була влаштована цистерна для зберігання води. На другому поверсі розташовувався єдиний, круглий в плані зал артилерійської батареї, де встановлювались важкі гармати на колесах. Для гальмування сили віддачі при пострілі, гармати кріпились вертикальним пальцем до скоби, вмурованої в стіну під великою бійницею. На гак в замку склепіння був підвішений поліспаст для підйому набоїв при зарядженні гармат. У центрі приміщення, в склепіння вмонтований ще один гак для підвіски освітлювальних ламп.

У склепіннях тамбуру головного входу та в перекритті другого поверху був влаштований прямокутний люк призначений для підйому гармат, механізм якого монтувався на верхній терасі вежі.

Менший розмір цих фортів пояснюється вищим рівнем безпеки цієї частини цитаделі, близьким розташуванням двох артилерійських веж центральної редути та розташуванням біля підніжжя Пелчинської гори природних перешкод - Пелчинського та Панянського ставів.

Люди

Автори проектування:

Архітектор невідомий. Будівництво затвердила Центральна Комісія Оборонного будівництва у Відні. За даними карти львівської цитаделі за 1853 р. із Військового архіву у Відні – це головний інженер проекту І. Вондрашка (Kriegsarchiv).

Власники нерухомості (ділянки і будинку):

З 1849 р. власником гори є Австрійське військове відомство
З кінця 1918 р. у власності Польського Військового відомства
З 1944 р. використовується як складське приміщення і їдальня військового гарнізону Радянських військ
З 1980 р. використовується як складське приміщення "Електрон"
З 2002 р. вежу передано у користування приватному підприємству

Джерела