Вул. Бандери, 57 – житлові будинки (не існують) ID: 2702

Одно- і двоповерховий житлові будинки розібрані у 1903 році. З 1871 року вони були власністю залізничного кондуктора Якоба Аркєля і його дружини Еви. Зразок орендного житла для незаможних мешканців у дільниці, що в той час вважалася передміською.

Історія

З XVIII століття територію між сучасними вулицями Бандери, Коновальця, Київською та Антоновича займала велика ділянка під конскрипційним номером 82-83 ¼. У першій половині ХІХ століття нею володів Йоган Дістль — ймовірно йдеться про ресторатора, який заснував пивний сад на Погулянці у Львові. Потім ділянка належала Марії з Дістлів Боборі, і пізніше — Галицькому Товариству машинного виробництва цегли (Galicyjskie Towarzystwo wyrobu cegiel maszynowych). У липні 1871 року частину цієї ділянки придбала подружня пара — Якоб і Ева Аркєлі (Jacob, Ewa Arkiel) — та оформили її окремою нерухомістю під конскрипційним номером 925 ¼ (ДАЛО 2/1/3357:1, 55).

Ця околиця — т. зв. Новий світ — у середині ХІХ століття була повною протилежністю центральної частини Львова. Якщо середньовічне місто було щільно забудоване триповерховими кам'яницями, то забудова на Новому світі була одноповерховою, а будинки розташовувалися на великій відстані одне від одного. Хоча територія була частиною Львова, її характер був тоді цілком передміським. З появою залізниці, яка запрацювала у 1861 році, це почало змінюватися: поруч з вокзалом облаштовували інфраструктуру, різноманітні майстерні, а поруч почали селитися залізничні працівники (більше див. Zayarnyuk, 2020). Багатоквартирні кам'яниці, які сьогодні стоять на вулиці Бандери і довколишніх вулицях, були збудовані здебільшого у 1890-х – 1910-х роках.

Вищезгаданий Якоб Аркєль переселився на вулицю Новий світ (сучасну Бандери) саме завдяки близькості до залізниці. Він працював кондуктором на залізниці Карла Людвіга, а по-друге, скасування урядових обмежень щодо того, де мають право селитися євреї у 1868 році, посприяло цьому переселенню. До 1871 року Аркєль з родиною мав би мешкати в єврейській дільниці Львова, середміській — на вулицях Федоровича / Староєврейській, або передміській — в околиці вулиці Сянської (детальніше див. Москалець, 2022). Оскільки Аркєлі не числяться в скоровідзах власників будинків Львова за 1856 і 1863 рік, можна припустити, що завдяки роботі їм вдалось зібрати капітал і стати домовласниками, хай і скромної нерухомості на передмісті.

Ділянка Аркєлів займала територію сучасних будинків на Бандери, 57, Коновальця, 4, Коновальця, 6, і Коновальця, 8 (частково); вужчою стороною виходила на вулицю Новий світ (тепер Бандери) та межувала з маєтком домініканського монастиря. Станом на 1870 рік, на ній стояли два одноповерхові житлові будинки: один прямокутний на п'ять кімнат, а другий — на дві, сполучений стіною з третім — ймовірно офіциною на стайню, возівню, реманент. Будинки були дуже прості, без найменших оздоб. В глибині ділянки містився сад (ДАЛО 2/1/3357:54-55). Подібну забудову (можливо ту саму) можна побачити на планах Львова починаючи з початку ХІХ століття (карта 1802 року). Аркєлі тут поселилися, решту кімнат здавали в оренду.

У 1870 році Аркєлі здійснили реконструкцію, автор якої невідомий. Головною метою було збільшення житлової площі: більші кімнати розділили мурованими перегородками на менші; з господарської офіцини зробили три кімнати; поміж двома будинками вздовж вулиці домурували ще чотири кімнати (ДАЛО 2/1/3357:54). У 1871 році до прямокутного будинку домурували ще дві кухні, креслення підписав будівничий Емануель Ґаль (Emanuel Gall) (ДАЛО 2/1/3357:53).

Подальше розширення житлової площі відбулося в 1873 році: Аркєлі замовили Емануелеві Ґалю проєкт ще одного, двоповерхового будинку. У травні 1873 року на Ґаля склали протокол оскільки він розпочав будівельні роботи не дочекавшись офіційного дозволу магістрату. Аргументуючи свої дії, будівничий заявляв що будівельним робітникам був потрібен підробіток перед "руським Великоднем", і що якби він далі відкладав, то знайти робітників було б важко. Тому він дав мулярам завдання копати фундаменти. Цей новий будинок мав Г-подібну в плані форму, скраю офіцини розміщувалися туалети-виходки. В ході будівництва від офіцини відмовилися, будинок постав прямокутним. Щодо прибудови туалетів власники окремо звертались до магістрату за дозволом пізніше — в серпні 1873 року (ДАЛО 2/1/3357:18).

У 1878 році інспектори магістрату виявили, що криниця на ділянці не має достатнього підцимбрування — Будівельний статут вимагав мінімум 0,8 м, а по факту тут було 0,45. Тому з Аркєлів вимагали виправити ситуацію (ДАЛО 2/1/3357:20).

У грудні 1884 року на Аркєлів поскаржився новий очільник домініканського монастиря поруч, Бенедикт Кундрат (Benedykt Kundrat). За його словами, він хотів використовувати монастирські сади не лише для вирощування фруктів, а й для відпочинку і навчання семінаристів під відкритим небом. Однак йому стояв на заваді неприємний запах — він говорив про "огидне враження" від краю саду поруч з парканом на межі з ділянкою Аркєлів, яких він йменував "Арієлями" і підкреслював їхню єврейськість. Йшлося про відкритий відтік нечистот на ділянці останніх. Кундрат скаржився, що Аркєлі обіцяли йому виправити ситуацію, однак нічого насправді не робили (ДАЛО 2/1/3357:21).

На початку 1885 року сюди прибули інженер Альфред Боярський (Alfred Bojarski) з помічником з Будівельного департаменту магістрату. Вони підтвердили, що є гноївка, що тече від стайні вглиб ділянки вздовж паркану, а в ще одному місці течуть господарські помиї. Вони поставили вимогу змурувати збірник для нечистот який би щільно закривався і стояв би не менше ніж за два метри від паркану (ДАЛО 2/1/3357:22). Аркєлі відповіли апеляцією до Міської ради:  вимога, заявляли вони, була неслушною і несправедливою, оскільки "на всій вулиці Сапіги" (так вулицю Новий світ перейменували в 1886 році) таких збірників не існувало. Вони набули нерухомість кількома десятиліттями раніше і застали її в аналогічному стані, а нечистоти ніколи нікому не заважали. Однак, продовжували Аркєлі, вони були готові підключитися до міської каналізації, якби така з'явилася на їхній вулиці (ДАЛО 2/1/3357:24).

Справу далі розглядала санітарна секція Міської ради, яка відправила на місце ще одну інспекцію. У вересні 1885 року на ділянку Аркєлів прибули члени Міської ради і магістрату: [Станіслав] Цюхцінський (Ciuchciński) і [Ян] Рудковський (Rudkowski)з Будівельної секції, [Шимон] Шаф (Schaff) і [Михайло] Сембратович (Sembratowicz) з Санітарної секції, вищезгаданий інженер Альфред Боярський від Будівельного уряду, магістратський службовець Александр Височанський (Aleksander Wysoczański) і санітарний лікар Львова [Францішек] Косінський (Kosiński). Вони ствердили, що ділянка густозаселена та визнали, що мурувати збірник, як це вимагали в Будівельному уряді, є надто дорогим вирішенням для незаможних мешканців. Інспекція зробила висновок, що Аркєлям слід зробити довгу дерев'яну трубу, щоб виводити нею нечистоти вглиб власного саду, подалі від ділянки монастиря. Міська рада схвалила таке рішення у грудні 1885 року — через рік після скарги отця Кундрата (ДАЛО 2/1/3357:26). Відповідь Аркєлям містила вимогу представити якнайшвидше проєкт труби і реалізувати її до травня 1886 року (ДАЛО 2/1/3357:27).

У 1892 році інспектор виявив, що частина брандмауера будинку при вулиці завалилася. У Будівельному уряді наказали розібрати стіну, тимчасово закрити отвір дошками і провести реконструкцію (ДАЛО 2/1/3357: 28).

У 1901 році інспектори описали "цілковито занедбаний" стан забудови на ділянці Аркєлів і Будівельний уряд поставив вимоги ґрунтовно реконструювати всі будівлі. Аркєлі були вже літніми людьми і, схоже, замість шукати засобів щоб зремонтувати будинки, подарували нерухомість Др. Шимону Давиду Аркєлю (Kurjer Lwowski, 1901, Nr. 71, s. 3). Однак він ділянку продав, а в 1903 році ділянку набуло Товариство опіки над інтернатом імені Пірамовича і знесло усі старі будинки. На частині цієї території постав інтернат, частину з боку теперішньої вулиці Бандери придбав купець Шулім Ляптер (Schulim Lapter), де збудував дві кам'яниці — за сучасною адресою Бандери, 57 та Коновальця, 4.

Архітектура

Дерев'яна забудова існувала тут ще у XVIII столітті, що видно на планах Львова, але докладних даних про їхній вигляд і планування немає. Муровані будинки, що їх 1871 року придбали Аркєлі, постали у 1830-х – початку 1840-х: їх ще немає на плані 1829 року, а з'являються на плані 1844 року.

Прямокутний будинок вздовж вулиці був одноповерховим та складався з шести кімнат. Вхід був розташований з боку саду, в сінях розміщувалися сходи на горище. Далі з сіней можна було потрапити в прохідну неопалювану кімнату на одне вікно. По обидва боки від сіней розміщувалося по кухні, з доступом до двовіконних житлових кімнат.

Збоку від цього будинку стояв будинок з двох частин — ймовірно, це була господарська офіцина, яку Аркєлі 1871 року переробили на житло домурувавши стіни та печі. Пізніше додали ще кімнат, сполучуючи два будинки в один — але дві різночасові будівлі продовжували відрізнятися висотою. Будинки були мурованими з цегли та отиньковані, без підвалів, з дерев'яними підлогами, перекриттями та даховими конструкціями, з ґонтовою покрівлею.

Будинок з відступом від вулиці збудований у 1873 році. Прямокутний у плані, мурований, двоповерховий, симетричний, з п'ятивіконним фасадом. Вхід по центру будинку вів до коридору, в кінці якого розташовувалися дерев'яні сходи на другий поверх. По обидва боки на кожному поверсі розташовувалося по два помешкання: одно- і двокімнатне з кухнями. Кухні у більших помешканнях розміщувалися посередині будинку і не мали вікон. Туалети були прибудовані, доступ був організований через двір на першому поверсі, а на другому поверсі — через дерев'яну зовнішню галерею.

В глибині ділянки розміщувався сад, також документи згадують стайню яка, однак, не фігурує на збережених кресленнях.

Люди

Ева Аркєль (Ewa Arkiel) — співвласниця нерухомості у 1870-1901 роках
Якоб Аркєль (Jacob Arkiel) — кондуктор на залізниці Карла Людвіга, співвласник нерухомості у 1870-1901 роках
Шимон Давид Аркєль (Szymon Dawid Arkiel) — отримав нерухомість в подарунок у 1901 році
Альфред Боярський (Alfred Bojarski) — інженер і працівник міського Будівельного уряду
Александр Височанський (Aleksander Wysoczański) — магістратський службовець
Емануель Ґаль (Emanuel Gall) — будівничий, який здійснював реконструкції нерухомості в 1870-х роках
Йоган Дістль (Johann Diestl) — львівський ресторатор і власник великої ділянки на розі сучасних вулиць Бандери, Коновальця, Київської і Антоновича
Марія з Дістлів Бобора (Marya z Distlów Bobora) — можливо, донька Йогана Дістля, власниця нерухомості
Владислав Карвацький (Władysław Karwacki) — слюсар, мешканець будинку на цій ділянці в 1900 році
Василь Комаринський (Bazyli Komarzyński) — слюсар, мешканець будинку на цій ділянці в 1900 році
Францішек Косінський (Franciszek Kosiński) — санітарний лікар Львова у 1880-х роках
Бенедикт Кундрат (Benedykt Kundrat) — монах, очільник домініканського монастиря у Львові, що розміщувався поруч у ХІХ столітті
Шулім Ляптер (Szulim Lapter) — купець, який на початку ХХ століття придбав частину давньої ділянки Аркєлів і звів триповерхові кам'яниці
Юлія Пьотровська — акушерка, мешканка будинку на цій ділянці в 1900 році
Ян Рудковський (Jan Rudkowski)— член Міської ради Львова та її будівельної секції,
Михайло Сембратович (Michał Sembratowicz, 1835-1897) — друкар, член Міської ради Львова та її санітарної секції
М. Фішер (M. Fischer) — у 1900 році тримав тут дров'яний склад
Станіслав Цюхцінський (Stanisław Ciuchciński) — бляхар, член Міської ради Львова та її будівельної секції
Шимон Шаф (Szymon Schaff) — адвокат і очільник Єврейської релігійної громади у Львові, член Міської ради та її санітарної секції

Джерела